Прийняття Кодексу України з процедур банкрутства привернуло увагу юридичної спільноти до проблем, пов’язаних із цією сферою юридичної практики. Як не дивно, найбільш обговорюване питання – це процедура банкрутства фізичної особи (та фізичної особи-підприємця) за новим Кодексом, яка є найпомітнішою новелою цього документа.

Якщо дослідити чинне законодавство і практику врегулювання проблемних заборгованостей, то можна з’ясувати, що, за наявності у сторін бажання, є досить широкий інструментарій для реструктуризації та погашення проблемної заборгованості без застосування процедури банкрутства. Окрім того, виконавче провадження дає можливості стягувачу погасити борги за рішенням суду у примусовому порядку, в тому числі шляхом продажу майна боржника-фізичної особи.

Водночас, якщо поглянути на процедуру банкрутства, яка передбачається новим Кодексом, то можна дійти висновку, що процедури реструктуризації заборгованості (а-ля санація у юридичних осіб) та погашення боргів (а-ля ліквідація у юридичних осіб) не пропонують кардинально нових механізмів реструктуризації або погашення боргу, які неможливо було б застосувати поза процедурою банкрутства.

Виникає логічне запитання: навіщо створювати нову і особливу процедуру банкрутства для фізичних осіб, якщо те саме можна зробити поза процедурою банкрутства? На кого розрахована процедура?

Спробуємо розібратися, що написано у Кодексі між рядків.

Процедура банкрутства фізичних осіб

Спочатку коротко про саму процедуру. Процедура в цілому подібна до процедури банкрутства юридичної особи, але з деякими особливостями.

Подати заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність може лише сам боржник за таких умов:

• прострочений борг становить більше ніж 30 мінімальних зарплат;

• боржник припинив погашати кредити чи здійснювати інші планові платежі у розмірі більше ніж 50 % місячних платежів;

• винесено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке можна звернути стягнення;

• існують інші обставини, які підтверджують неможливість виконувати грошові зобов’язання чи здійснювати звичайні поточні платежі.

З моменту відкриття провадження у справі вводиться мораторій строком на 120 днів. Наслідки введення мораторію для фізичної особи такі ж самі, як і для юридичної особи: зупинення виконання грошових зобов’язань, зупинення виконання за виконавчими документами, зупинення нарахування штрафних санкцій та ін.

З метою відновлення платоспроможності боржника може бути затверджений план реструктуризації боргів, який передбачатиме такі заходи: • продаж частини майна боржника; • зміна способу та порядку виконання зобов’язань; • відстрочка, розстрочка, прощення боргу або його частини; • виконання зобов’язань боржника третіми особами, отримання поруки, гарантії; • інші заходи для покращення майнового стану боржника та задоволення вимог кредиторів (перекваліфікація, працевлаштування і т.д.). Якщо план реструктуризації не був схвалений або був схвалений, але не був виконаний, то боржник визнається банкрутом і відкривається процедура погашення боргів боржника.

Процедура погашення боргів боржника передбачає формування ліквідаційної маси (майна та коштів боржника), продаж майна боржника та задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленої законом (три черги).

Особливості процедури банкрутства фізичних осіб

Варто звернути увагу на деякі особливості процедури банкрутства фізичної особи, які дають підстави для роздумів про доцільність цієї процедури взагалі.

Кредитор не може ініціювати справу про банкрутство фізичної особи

Процедура банкрутства може бути розпочата лише за заявою самої фізичної особи-боржника, тобто по суті процедура для боржника є добровільною. Більше того, неплатоспроможна фізична особа за Кодексом не зобов’язана подавати заяву про банкрутство, на відміну від юридичної особи, керівник якої зобов’язаний протягом одного місяця звернутися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, у разі настання загрози неплатоспроможності.

Постає питання: чи може процедура банкрутства бути добровільною для боржника, який не виконує свої зобов’язання? Чи є сенс у добровільному банкрутстві? Адже, банкрутство – це примусова процедура, спрямована на отримання контролю над боржником та його майном з метою виконання зобов’язань, які боржник не в змозі або не бажає виконувати.

Негативні наслідки для боржника

Ініціювання процедури самобанкрутства несе для боржника певні негативні наслідки. Зокрема, під час процедури суд може обмежити право боржника на виїзд за кордон; розкриття боржником інформації про своє майно і доходи, майно і доходи членів сім’ї, перетин кордону, правочини з нерухомістю, цінними паперами та корпоративними правами, транспортними засобами. Після процедури виникає обов’язок повідомляти про факт неплатоспроможності протягом 5-ти років у разі укладення певних договорів (позика, кредит, порука, застава та ін.); впродовж 3-х років боржник не може вважатися таким, що має бездоганну ділову репутацію.

Отже, закон вимагає від боржника «вивернути кишені» перед кредиторами з метою погашення боргів або отримання «індульгенції» у вигляді повного або часткового списання боргів.

Банкрутство лише для добросовісних

На відміну від процедури банкрутства юридичної особи, яка може завершитися або відновленням платоспроможності (погашенням боргів), або ліквідацією юридичної особи (у разі недостатності майна для погашення боргів), провадження у справі щодо фізичної особи може бути закрите, якщо боржник приховав майно або повідомив про нього недостовірну інформацію, або якщо боржник притягнутий до відповідальності за неправомірні дії, пов’язані з неплатоспроможністю. В цій частині залишимо «поза дужками» питання валютних кредитів фізичних осіб на єдине житло, щодо якого законодавець обрав особливе регулювання (чинний наразі мораторій) та перехідний період після набрання чинності Кодексом.

Таким чином, законодавець дозволяє «збанкрутувати» лише добросовісному боржнику, який показав кредиторам все своє майно і «віддав останнє». Боржник, який приховує активи, ризикує, що відкрите стосовно нього провадження не завершиться і буде закрите за власною ініціативою суду або за клопотанням кредиторів.

Кому вигідне таке банкрутство?

Зазначені особливості процедури банкрутства фізичної особи дозволяють зробити припущення стосовно того, для кого в першу чергу буде вигідна така процедура і хто найбільше виграє від самобанкрутства.

Загалом, механізми реструктуризації боргів та відновлення платоспроможності відомі на практиці, їх реалізація не потребує відкриття процедури банкрутства за наявності у сторін бажання домовитися. Якщо законодавець наділяє правом ініціювати банкрутство лише боржника, то якої мети може досягти боржник у банкрутстві, чого він не може досягти поза банкрутством? Найочевидніше – це списання боргів. Якщо поза банкрутством на списання боргу або його частини потрібна воля кредиторів, то у процедурі банкрутства – ні.

Також треба врахувати, що супроводження процедури банкрутства потребує певних витрат від боржника, як мінімум, на юридичний супровід справи та винагороду арбітражному керуючому (керуючому реструктуризацією). Виходить, що процедуру банкрутства зможуть собі дозволити лише громадяни, які мають фінансові можливості нести відповідні витрати, а розмір цих витрат буде співмірний з тими боргами, які вони прагнуть списати.

Наступним цікавим моментом є обмежена територіальна дія процедури банкрутства. Норми законодавства стосовно міжнародного співробітництва та визнання іноземних проваджень у справах про банкрутство в цілому є «мертвими», а Кодекс прямо не передбачає механізмів, які дозволяли б виявляти та реалізувати майно боржника за кордоном. Водночас, у більшості випадків у процедурі банкрутства мова буде йти про списання боргів перед українськими кредиторами.

Виходячи з такої логіки, недобросовісному боржнику вигідно приховати майно за кордоном, а в Україні показати відсутність активів і домогтися списання боргів. У цьому аспекті, чи не найголовнішим для кредитора у процедурі банкрутства є пошук майна боржника-фізичної особи у інших юрисдикціях та отримання відповідних доказів наявності такого майна для використання у процедурі банкрутства в Україні.

«Профіль» українського банкрута

Підсумовуючи наведені міркування, варто зазначити, що процедура банкрутства фізичних осіб буде вигідна особам, які офіційно не мають активів в Україні, але мають значні борги в Україні і активи за кордоном. Для таких осіб добровільне самобанкрутство може стати способом списання українських боргів та збереження майна, яке перебуває за кордоном. Тому найбільше від нової процедури банкрутства можуть виграти власники бізнесу (бенефіціари), які особисто поручалися за свої компанії перед банками для отримання кредитів на ці компанії, а після неможливості останніми погасити борги, отримували багатомільйонні позови від банків про стягнення коштів. Однак лише після формування першої судової практики у справах про банкрутство фізичних осіб можна буде дійти висновку про масовість цієї процедури, а також про середньостатистичного боржника у такій процедурі.

Опубліковано: Юридична Газета, №9, 26 лютого 2019 р.