Аграрний сектор є одним із небагатьох секторів економіки України, який активно розвивається в останні роки. Тому не дивно, що активи агрокомпаній нерідко стають ціллю рейдерських атак з боку зацікавлених осіб, зокрема конкурентів. Однією із причин посилення рейдерської активності, як не дивно, стало суттєве спрощення процедури державної реєстрації корпоративних прав, речових прав на нерухоме майно та землю. Після деяких гучних справ щодо зміни власника великих компаній «за одну ніч» гостро постало питання щодо посилення законодавчих гарантій захисту бізнесу та права власності. Реагуючи на цю проблему, у жовтні 2016 року Верховна Рада України ухвалила так званий «антирейдерський закон» (Закон № 1666-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності»).

Рейдерство у агробізнесі найчастіше має прояв у вигляді фізичного захоплення агрокомпанії, її активів та врожаю, блокування сільськогосподарських робіт на полях, незаконної перереєстрації корпоративних прав на агрокомпанію, незаконної зміни її керівництва, викрадення врожаю з полів та захоплення земельного банку шляхом подвійної реєстрації права оренди, оспорення договорів оренди тощо.

Як норми «антирейдерського закону» зможуть захистити аграріїв від незаконних посягань? Розглянемо основні зміни, запроваджені вказаним законом.

1. Встановлення додаткових вимог до оформлення корпоративних документів

До прийняття «антирейдерського закону» виникали ситуації із підробленням рішень уповноважених органів управління юридичної особи (про зміну складу учасників товариства, зміну їх часток, зміну директора тощо), на підставі яких вносилися зміни до відомостей про юридичну особу в Державному реєстрі. Такі випадки були можливими через відсутність у законодавстві спеціальних вимог до оформлення рішень уповноважених органів управління юридичної особи, окрім вимоги про оформлення таких рішень у письмовій формі, та відсутності у державного реєстратора повноважень перевіряти справжність поданих документів. Державні реєстратори, отримуючи документи для внесення змін до відомостей про юридичну особу, не могли ставити під сумнів справжність підпису особи на поданих документах або справжність самого документа, а були уповноважені лише перевіряти документи на відповідність формальним вимогам Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

З метою вирішення цієї проблеми «антирейдерським законом» запроваджено вимогу нотаріального посвідчення підписів на рішенні уповноваженого органу управління юридичної особи, яке подається для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, а також на установчих документах, передавальному акті та розподільчому балансі. Також вимога про нотаріальне посвідчення підпису відтепер встановлена для заяв про вихід із повного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю.

Таким чином, новий закон встановлює додаткові вимоги до оформлення корпоративних документів юридичних осіб з метою мінімізації ризиків підробки рішень органів управління юридичної особи та подальшої державної реєстрації змін у складі учасників юридичної особи та її керівництва. На нашу думку, вказані зміни хоч і збільшать витрати агрокомпаній на оформлення корпоративних документів, однак слугуватимуть ефективним запобіжником проти можливої підробки підписів учасників (засновників) агрокомпанії на рішеннях уповноважених органів управління та подальшої рейдерської атаки на компанію.

2. Розширення обов’язків державного реєстратора

«Антирейдерським законом» розширено обов’язки державного реєстратора щодо перевірки прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 року. Законом передбачено, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов’язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію про наявність чи відсутність вже зареєстрованих прав на нерухоме майно. Окрім того, під час виконання своїх обов’язків державний реєстратор зобов’язаний використовувати відомості Державного земельного кадастру.

Відтак, на нашу думку, вказана законодавча зміна створює додаткові гарантії щодо перевірки речових прав, які виникли до 2013 року та підлягають державній реєстрації за новим законодавством.

Водночас, «антирейдерським законом» не запроваджено жодних механізмів (зокрема, додаткових повноважень державного реєстратора), які б унеможливлювали так звану «подвійну реєстрацію» права оренди земельних ділянок, яка є однією із форм посягання на земельні банки агрокомпаній.

Вказана проблема виникла після запровадження нової системи державної реєстрації прав на нерухоме майно у 2013 році. З метою захоплення земельного банку агрокомпанії недобросовісні конкуренти укладали договори оренди щодо ділянок, які вже перебували в оренді агрокомпанії на підставі договорів оренди, укладених до 2013 року, і реєстрували своє право оренди за новим законодавством. Як наслідок, виникали конфлікти стосовно прав на ділянки, а відповідно й щодо права ведення сільськогосподарських робіт на спірних земельних ділянках та права власності на врожай, що нерідко закінчувалися судовими спорами та кримінальними справами.

Однією з головних причин вказаної проблеми є технічна та організаційна недосконалість системи реєстрації прав на земельні ділянки. Після запровадження Державного земельного кадастру відомості про обмеження (обтяження) у використанні земельних ділянок, зареєстровані до набрання чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр» у Державному реєстрі земель, підлягали перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення. Проте на практиці дуже мала частина таких відомостей була перенесена до Державного земельного кадастру, а тому виникали ситуації, коли недобросовісний орендар міг зареєструвати право оренди на земельну ділянку, яка вже перебувала в оренді, подаючи державному реєстратору витяг з Державного земельного кадастру, в якому були відсутні відповідні відомості про реєстрацію права оренди на цю земельну ділянку за іншою особою.

Можливість подвійної реєстрації права оренди на земельну ділянку, що вже перебувала в оренді іншої особи, була можлива ще й тому, що, не зважаючи на роз’яснення Державної реєстраційної служби (лист від 06 серпня 2013 року № 2951/05-15-13), державний реєстратор за законом прямо не зобов’язаний під час проведення державної реєстрації прав, що виникли після 01 січня 2013 року, запитувати від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію про наявність чи відсутність вже зареєстрованих прав на нерухоме майно, які виникли до 01 січня 2013 року.

На вказану проблему також звертав увагу Верховний Суд України, який, виходячи із системного тлумачення норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», дійшов висновку про те, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації (постанова Верховного Суду України від 29 вересня 2015 р. у справі № 802/37191).

Вказана проблема могла б бути вирішена шляхом покладення на державного реєстратора додаткових обов’язків щодо перевірки прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 року, не лише «під час державної реєстрації прав, які виникли до 01.01.2013 р.», але й під час реєстрації речових прав, які виникли після 01.01.2013 р., для встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

3. Удосконалення порядку державної реєстрації речових прав на підставі рішення суду

До прийняття «антирейдерського закону» державна реєстрація прав на підставі судового рішення відбувалась в загальному порядку, а заявник, який бажав зареєструвати речове право на підставі судового рішення, зобов’язаний був подати відповідну заяву та докласти до неї відповідне судове рішення.

Проте на практиці траплялись випадки, коли недобросовісні заявники подавали для реєстрації речових прав на чуже майно підроблені судові рішення, а державний реєстратор, не маючи повноважень (обов’язків) перевіряти справжність поданих документів, встановлював лише відповідність їх формальним вимогам законодавства та здійснював державну реєстрацію прав. Відтак, непоодинокими були випадки державної реєстрації прав на нерухоме майно агрокомпаній на підставі підроблених судових рішень.

Реагуючи на цю проблему, законодавець в «антирейдерському законі» передбачив, що державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішення суду не потребуватиме подання заяви зацікавленою особою, а відбуватиметься автоматично шляхом інформаційної взаємодії між Державним реєстром прав та Єдиним державним реєстром судових рішень.

Вказане нововведення передбачає, що реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником. Обов’язок з передачі відповідного судового рішення, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, до Державного реєстру прав покладається на Державну судову адміністрацію.

Інформаційна взаємодія між Державним реєстром прав та Єдиним державним реєстром судових рішень здійснюватиметься інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі у порядку, визначеному Міністерством юстиції України спільно з Державною судовою адміністрацією України. Проте станом на сьогодні порядок такої взаємодії ще не був встановлений.

Враховуючи те, що для запровадження системи передачі судових рішень до Державного реєстру прав знадобиться певний час, Прикінцевими та Перехідними положеннями «антирейдерського закону» передбачається, що до запровадження інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Єдиним державним реєстром судових рішень, а також у разі проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів, що набрали законної сили, до запровадження відповідної інформаційної взаємодії реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться за зверненням заявника.

При цьому, державний реєстратор прав на нерухоме майно з метою встановлення набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі поданого рішення суду зобов’язаний використовувати відомості Єдиного державного реєстру судових рішень за допомогою офіційного веб-порталу судової влади України та перевіряти наявність такого рішення у відповідному реєстрі в електронній формі, відповідність його за документарною інформацією та реквізитами. А у разі відсутності рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень державний реєстратор повинен запитувати копію такого рішення суду, засвідчену в установленому порядку, від відповідного суду. На час направлення запиту до суду розгляд заяви про державну реєстрацію зупиняється.

Таким чином, «антирейдерським» законом передбачений механізм перевірки державним реєстратором поданих йому судових рішень, які є підставою для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що створює гарантії неможливості використання для державної реєстрації прав підроблених судових рішень.

На нашу думку, вказаний порядок інформаційної взаємодії з Єдиними державним реєстром судових рішень доцільно було б поширити також на інші сфери державної реєстрації, зокрема передбачити аналогічні норми у процедурі державної реєстрації відомостей про юридичну особу, фізичну особу-підприємця та громадське об’єднання чи благодійну організацію на підставі судових рішень.

4. Розширення повноважень Міністерства юстиції України

Міністерство юстиції України набуло додаткових повноважень щодо контролю над вчиненням реєстраційних дій, зокрема, тепер Міністерство може здійснювати моніторинг реєстраційних дій, проводити камеральні перевірки державних реєстраторів чи суб’єктів державної реєстрації прав за власною ініціативою (без звернення зацікавленої особи з відповідною заявою або скаргою), надавати узагальнені роз’яснення щодо застосування законодавства з питань державної реєстрації прав тощо. Також збільшено строк, протягом якого до Міністерства юстиції України можна звернутись із скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав, з 30 до 60 календарних днів.

Таке нововведення та надання Міністерству юстиції України додаткових повноважень щодо контролю за вчиненням реєстраційних дій носить, зокрема, і превентивний характер, тобто направлене перш за все на попередження вчинення незаконних реєстраційних дій, що можуть мати наслідком втрату контролю над активами через рейдерську атаку. Збільшення строку звернення зі скаргою на дії державних реєстраторів також збільшує шанси потерпілих від рейдерського захоплення агрокомпаній на захист своїх порушених прав.

5. Удосконалення норм кримінального закону в частині відповідальності за рейдерські дії

До прийняття «антирейдерського закону» особи, які вчиняли рейдерські дії стосовно агропідприємств, притягалися до кримінальної відповідальності на підставі загальних статей Кримінального кодексу – за статтею 358 (підроблення документів), статтею 206 (протидія господарській діяльності), статтею 185 (крадіжка), статтею 3641 (зловживання службовими повноваженнями) Кримінального кодексу України та ін.

«Антирейдерським законом» внесено уточнення до деяких складів злочину, в частині об’єктивної сторони складу злочинів та його суб’єктів.

Відтепер дії із захоплення будівель, споруд, земельної ділянки, об’єктів будівництва, інших об’єктів, незаконне припинення або обмеження діяльності на цих об’єктах та обмеження доступу до них прямо включені до диспозиції статті 206 Кримінального кодексу України (протидія законній господарській діяльності).

Окрім того, внесено зміни до диспозиції статті 358 Кримінального кодексу України (підроблення документів), а саме включено державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, осіб, які уповноважені на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державних та приватних виконавців до переліку осіб, що видають чи посвідчують документи, за підробку яких настає кримінальна відповідальність.

У диспозиції статті 3652 Кримінального кодексу України (зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги) до переліку суб’єктів злочину додано державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, державних та приватних виконавців.

Вказані нововведення до кримінального законодавства в цілому можна оцінити позитивно. Однак, на нашу думку, ключовим питанням у належному захисті права власності агрокомпаній та їх учасників (засновників) є належна правозастосовна діяльність з боку правоохоронних органів. На жаль, нерідко правоохоронні органи належним чином не реагують на звернення постраждалих від рейдерських дій агрокомпаній, а в деяких випадках взагалі можуть бути активними учасниками (пособниками) у таких діях. Відтак, кримінальний закон ефективно захищатиме право власності лише за умови його ефективного та своєчасного застосування неупередженими правоохоронними органами.

Отже, «антирейдерським законом» запроваджено низку позитивних законодавчих змін, що повинні в цілому підвищити гарантії захисту права власності в аграрному бізнесі та запобігти рейдерським атакам на агрокомпанії.

Опубліковано: "Юрист і Закон", №29, 28.07.2017-03.08.2017