Провадження у справі про банкрутство наразі є справжнім марафоном для учасників, адже, за даними Doing Business 2019, середня тривалість процедури банкрутства в Україні становить приблизно 3 роки. Непоодинокими є випадки, коли справи про банкрутство тривають десятиліттями (наприклад, банкрутства великих державних підприємств).

Прийнятий у жовтні 2018 року Кодекс України з процедур банкрутства (далі – Кодекс) спрямований, серед іншого, на пришвидшення процедури банкрутства. У цій статті ми проаналізуємо, які механізми для пришвидшення розгляду справ про банкрутство закладено в новому Кодексі.

1. Ініціювання процедури банкрутства

За Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі – Закон) для подання заяви про порушення справи про банкрутство кредитор мав надати суду докази безспірності його кредиторських вимог на суму не менше 300 мінімальних заробітних плат. Судовою практикою було напрацьовано, що такими доказами є: судове рішення про стягнення боргу, яке набрало законної сили, і документи виконавчого провадження, які підтверджували, що вказане рішення не було виконано боржником протягом 3 місяців.

Отже, згідно із Законом, якщо кредитор має намір ініціювати справу про банкрутство боржника, то йому спочатку необхідно було витратити час і гроші на отримання доказів безспірності своїх вимог, а саме: пройти в кращому випадку одну судову інстанцію, відкрити виконавче провадження і дочекатися невиконання судового рішення протягом 3 місяців. На практиці такий "підготовчий етап" займав 6 місяців і більше, залежно від поведінки боржника у судовому процесі та інших факторів.

Новий Кодекс знімає бар'єри для відкриття провадження у справі про банкрутство і фактично робить процедуру банкрутства альтернативою виконавчому провадженню, адже в Кодексі відсутні законодавчі обмеження щодо суми боргу та доказів його безспірності для відкриття провадження у справі про банкрутство. Таким чином, Кодекс полегшує ініціювання процедури банкрутства, що дає змогу заощадити час і гроші на підготовчому етапі (до порушення справи про банкрутство).

2. Строк судових процедур банкрутства

Одним із можливих заходів пришвидшення судових процедур, які використовував законодавець під час реформування процесуального законодавства, зокрема у 2010 році, було зменшення строків на вчинення окремих процесуальних дій.

Для процедури банкрутства, де додержання строків є, імовірніше, винятком, ніж правилом, такий "рецепт" прискорення навряд чи подіяв би. Проаналізуємо, як змінюються строки судових процедур за новим Кодексом.

2.1. Розпорядження майном

Кодекс не містить суттєвих змін щодо тривалості строків процедури розпорядження майном, проте пропонує інший підхід до їх установлення. Для прикладу, за Законом процедура розпорядження майном уводилася строком на 115 днів із можливістю продовження ще до 2 місяців, а за Кодексом – до 170 днів. При цьому Кодекс дозволяє учасникам процедури банкрутства визначити менший строк для процедури розпорядження майном, коли ж за Законом норма зобов'язувала вводити процедуру розпорядження майном на 115 днів. Проте за загальною максимальною тривалістю строк майже не змінився.

2.2. Санація

Для процедури санації Закон визначав 6-місячний строк із можливістю продовження до 12 місяців. Однак введення процедури санації мало декілька етапів:

1) подання комітетом кредиторів до суду клопотання про введення процедури санації; 2) винесення ухвали про введення процедури санації та призначення керуючого санацією; 3) розроблення плану санації боржника та його схвалення комітетом кредиторів; 4) затвердження плану санації забезпеченими кредиторами; 5) подання керуючим санацією до суду розробленого та схваленого комітетом кредиторів плану санації боржника; 6) винесення ухвали про затвердження плану санації.

Така складна і громіздка процедура введення санації часто на практиці призводила до затягування справи про банкрутство. Наприклад, у разі відхилення кредиторами розробленого керуючим санацією плану процес введення санації міг повертатися на нове коло із призначенням нового керуючого санацією, розробленням нового плану санації та його схваленням кредиторами. Як наслідок, із об'єктивних чи суб'єктивних причин введення процедури санації могло гальмувати подальший розгляд справи.

У цій частині Кодекс запроваджує просту і зрозумілу формулу: "є план – є санація, немає плану – немає санації". Вказана формула усуває непотрібну "міжпроцедурну" паузу, яка позбавлена сенсу та призводила до суттєвого затягування справи.

За Кодексом суд затверджує вже схвалений план санації боржника і виносить ухвалу про введення процедури санації. При цьому учасникам процесу не надається окремий строк для розроблення й погодження плану санації, вони повинні це зробити ще на попередньому етапі: під час процедури розпорядження майном.

Більше того, Кодекс не обмежує строк самої процедури санації, що збільшує можливості для учасників щодо впровадження довгострокових програм реструктуризації й відновлення платоспроможності боржника.

Якщо ж учасники справи не в змозі домовитися щодо плану санації до закінчення процедури розпорядження майном, тоді суд має перейти до процедури ліквідації.

Отже, у цій частині Кодекс пришвидшує перехід до наступної судової процедури і заохочує учасників провадження до негайного розроблення й погодження плану санації, у разі наявності у них такого наміру.

2.3. Ліквідаційна процедура

Ліквідаційна процедура в Законі встановлювалася строком на 12 місяців. Кодекс у цій частині не змінює строк і також установлює, що ліквідаційна процедура вводиться строком не більше 12 місяців.

Як бачимо, найістотніші зміни в регулюванні строків судових процедур торкнулися процедури санації, де законодавець підштовхує учасників процесу до оперативного розроблення й погодження плану санації, водночас не обмежуючи їх у строках реалізації цього плану.

3. Обмеження права на оскарження судових рішень

Однією з головних причин затримок у процедурі банкрутства є оскарження учасниками справи ухвал суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому розгляду справи в суді першої інстанції. Наприклад, у разі оскарження до апеляційного та касаційного суду ухвали про призначення або припинення повноважень арбітражного керуючого, суд першої інстанції не може рухатися далі, поки суд вищої інстанції не вирішить питання щодо арбітражного керуючого у справі. Нерідко також касаційний суд повертає на новий розгляд важливі процесуальні питання у справі про банкрутство, що значно затримує подальший розгляд справи.

Найістотніші зміни в регулюванні строків судових процедур торкнулися процедури санації, де законодавець підштовхує учасників процесу до оперативного розроблення й погодження плану санації, водночас не обмежуючи їх у строках реалізації цього плану.

Окрім того, зазвичай учасники справи оскаржують усі можливі судові рішення аж до касації. Як наслідок, за статистикою, у 2018 році кожна дев'ята справа, яку розглядав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, була справою про банкрутство.

На відміну від Закону Кодекс змінює підходи до оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, суттєво скорочуючи перелік судових рішень, які може бути оскаржено в касаційному порядку.

Кодекс передбачає касаційне оскарження лише таких судових рішень:

1) ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство; 2) ухвала за результатами розгляду грошових вимог кредиторів; 3) ухвала про закриття провадження у справі про банкрутство; 4) постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Інші судові рішення, прийняті у межах справи про банкрутство, можуть бути оскаржені лише в апеляційному порядку. При цьому скарги на постанови апеляційних судів, прийняті за результатами оскарження ухвал, які не підлягають оскарженню окремо, можуть включатися до касаційної скарги на ухвали, постанови у справах про банкрутство, що підлягають оскарженню.

Такі новели, з одного боку, обмежують право на оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, а, з іншого боку, сприяють пришвидшенню розгляду справ про банкрутство, оскільки: 1) зменшаться випадки направлення справ на новий розгляд касаційним судом (апеляційний суд такого повноваження не має); 2) щодо більшості питань перша інстанція чекатиме остаточного рішення апеляції, а не касації.

Окрім того, наведені зміни мають розвантажити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, який у межах однієї справи про банкрутство розглядає значну кількість касаційних скарг на прийняті судові рішення.

4. Заборона зупинення провадження

Ще однією новелою Кодексу є пряма законодавча заборона на зупинення провадження у справі про банкрутство.

Раніше в Законі не було прямо врегульовано питання зупинення провадження у справі про банкрутство. Отже, інколи суди перших інстанцій, направивши матеріали справи або їх частину до судів вищих інстанцій для розгляду скарг(и) на певне процесуальне рішення, зупиняли провадження у справі до повернення матеріалів із суду вищої інстанції після остаточного вирішення певного процесуального питання.

Стосовно цього Вищий господарський суд України в пункті 7 інформаційного листа від 28.03.2013 р. № 01-06/606/2013 роз'яснював, що лише в разі оскарження судових рішень, які опосередковують рух справи про банкрутство (ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, ухвали про введення процедури санації, ухвали про затвердження плану санації, постанови про визнання боржника банкрутом тощо), провадження у справі про банкрутство підлягає зупиненню.

Разом з тим, як убачалося із судової практики, суди вважали за неможливе зупиняти провадження у справі про банкрутство з інших підстав, передбачених ГПК України, зокрема у зв'язку з неможливістю розгляду справи до вирішення пов'язаної судової справи (постанова ВС від 05.04.2018 р. у справі № 910/11892/17 та ін.).

Кодекс вперше на законодавчому рівні забороняє зупиняти провадження у справі про банкрутство. Теоретично така заборона має сприяти пришвидшенню процедури банкрутства. Однак на практиці залишається відкритим питання: що робити суду першої інстанції, коли певне рішення, яке впливає на подальший розгляд справи, оскаржується в суді вищої інстанції? Найімовірніше, що в такій ситуації суд першої інстанції або не призначатиме судові засідання, або відкладатиме засідання, допоки відповідне питання не вирішить вища судова інстанція і матеріали справи не повернуться до суду першої інстанції.

5. Скасування мирової угоди у банкрутстві

Укладення мирової угоди в судовому процесі є одним із базових процесуальних прав його учасників. Хоча провадження у справах про банкрутство не є позовним, Закон надає таке право учасникам справи про банкрутство.

Закон визначав мирову угоду як домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами. Таку мирову угоду можна було укласти на будь-якій стадії провадження, що мало наслідком припинення тієї чи іншої стадії і закриття провадження у справі.

На практиці укладення мирової угоди у процедурі банкрутства могло сприяти як швидкому завершенню провадження, так і його затягуванню, у разі невиконання боржником умов мирової угоди, що мало наслідком розірвання угоди й відновлення провадження у справі.

На відміну від Закону, Кодекс не передбачає права сторін на укладення мирової угоди у процедурі банкрутства. Мотивація цих змін така: мирова угода та санація передбачають у цілому однакові механізми реструктуризації боргу та відновлення платоспроможності боржника (відстрочення, розстрочення, списання боргу, інші можливі механізми погашення), тому законодавець пропонує учасникам справи досягати домовленості шляхом процедури санації, а мирову угоду як інструмент скасовує.

Наведена оптимізація процедури в цілому виглядає виправданою й такою, що сприятиме пришвидшенню розгляду справи про банкрутство, з огляду на нові вимоги щодо швидкого розроблення й погодження учасниками справи плану санації.

ВИСНОВОК:

Підсумовуючи викладене, варто вказати, що наведені зміни, закладені в Кодексі, певною мірою сприятимуть пришвидшенню судового процесу у справах про банкрутство. Разом з тим не варто забувати, що швидкість та ефективність будь-якого судового процесу насамперед залежить від поведінки його учасників. Тому, крім законодавчого врегулювання, важливим є бажання учасників справи рухатися до успішного завершення процедури банкрутства.

Опубліковано: Юрист і Закон № 20, 06 червня 2019 р.