Останнім часом збільшилась кількість справ у спорах, що виникають з договорів страхування відповідальності експедиторів. Таке страхування здійснюється в рамках добровільного страхування відповідальності перед третіми особами згідно пункту 15 частини 4 статті 6 Закону України «Про страхування». На відміну від інших, «більш типових» видів страхування, цей вид страхування, а відповідно й спори, що виникають з цих правовідносин, відрізняються за кількістю учасників спірних правовідносин та складністю зобов’язань, які виникають між ними.

Адже часто застрахована не лише відповідальність експедитора, але й сам вантаж. Відтак, у разі втрати, пошкодження, знищення, недостачі чи псування вантажу спірні правовідносини виникають одразу між усіма учасниками: експедитором, перевізником, власником вантажу, страховиком, в якого застрахована відповідальність експедитора, страховиком, який застрахував вантаж, одержувачем вантажу тощо. Іноді ці правовідносини ускладнюються також певною «мультиюрисдикційністю» – участю у цих правовідносинах нерезидента, застосуванням норм іноземного права тощо.

Крім того, у разі втрати вантажу у компанії, яка замовила перевезення вантажу, зазвичай, немає жодного бажання розбиратись у тому, що трапилось, і з’ясовувати, хто винуватий, а тому з вимогою про відшкодування збитків вона, як правило, одразу звертається до експедитора, з якими вона уклала договір. При цьому, часто експедитор, власник товару та перевізник намагаються домовитись між собою «полюбовно», а вже потім – експедитор намагається отримати відшкодування у страховика.

У чому полягає відповідальність експедитора? Хто і кому повинен відшкодовувати збитки у разі втрати вантажу? Які спірні моменти виникають з договорів страхування відповідальності експедиторів та яку позицію останнім часом займають суди у цих спорах?

Відповідальність експедитора

Більшість вантажовідправників та вантажоодержувачів (власників вантажу) зацікавлені у тому, щоб їхній вантаж був доставлений у пункт призначення цілісним і збереженим. При цьому, як вантажовідправники, так і вантажоодержувачі хочуть мати певні додаткові гарантії, що, у разі втрати, пошкодження, знищення, недостачі чи псування їхнього вантажу, їхні збитки будуть відшкодовані. Такою гарантією часто є страхування.

Експедитор, як особа, яка організовує перевезення вантажу, зазвичай, несе відповідальність не лише за свої дії, але й за дії перевізників, яких він залучає. При цьому, експедитор несе відповідальність не лише за вантаж, але й за вчасну його доставку і за шкоду, яка може бути заподіяна вантажем третім особам. Відтак, експедитор несе відповідальність, як перед замовником, так і перед третіми особами.

Страхування відповідальності експедитора, як правило, включає такі ризики:

• відповідальність за вантаж – відповідальність, яку експедитор несе перед власником вантажу (вантажовідправником чи вантажоодержувачем), у разі втрати, загибелі, пошкодження або псування вантажу, за завдані у зв’язку з цим збитки;

• відповідальність за невчасну доставку вантажу – відповідальність, яку експедитор несе перед власником вантажу (вантажовідправником чи вантажоодержувачем), у разі затримки у доставці вантажу (невчасної доставки вантажу), за завдані у зв’язку з цим збитки;

• відповідальність за понесені витрати – відповідальність за інші збитки, завдані власнику вантажу (вантажовідправнику чи вантажоодержувачу) у разі повної або часткової загибелі чи втрати вантажу (витрати на сплату вартості послуг з перевезення, сплату митних та інших платежів, інші понесені витрати, пов’язані з перевезенням вантажу);

• відповідальність за шкоду, заподіяну вантажем – відповідальність, яку експедитор несе перед третіми особами у разі заподіяння їм шкоди під час завантаження, перевезення чи вивантаження вантажу.

Хто і кому відшкодовує збитки у разі настання страхового випадку (втрати вантажу)?

Таке питання постає у більшості власників вантажів, що зазнали збитків внаслідок неналежного виконання експедиторами своїх зобов’язань за договором. Складність полягає в тому, що власник вантажу, зазвичай, має договірні відносини саме з експедитором, і, на перший погляд, здавалось би, не має правових підстав звертатись з вимогами до страховика, який застрахував відповідальність експедитора.

З іншого боку, якщо експедитор застрахував свою відповідальність перед третіми особами у страховій компанії, то, мабуть, саме вона повинна відшкодувати збитки власника вантажу.

Так, у справах № 910/1978/17 та № 910/2503/17, що розглядались господарським судом м. Києва, спір між сторонами виник саме з таких причин.

Компанія-власник вантажу уклала договір з експедитором про надання послуг транспортного експедирування. Відповідальність експедитора була застрахована. Експедитор не виконав свої зобов’язання за договором належним чином, оскільки вантаж до місця призначення був доставлений не в повному обсязі. Відтак, власник вантажу звернувся до страхової компанії, що застрахувала сам вантаж. Страхова компанія, яка застрахувала вантаж, виплатила страхове відшкодування та звернулась зі зворотною вимогою до експедитора.

Суди першої (рішення Господарського суду м. Києва від 19.07.2017 р. у справі № 910/1978/17 та рішення Господарського суду м. Києва від 10.05.2017 р. у справі № 910/2503/17) та апеляційної інстанцій (постанова Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 р. у справі № 910/1978/17 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 р. у справі № 910/2503/17) задовольнили позов та стягнули кошти з експедитора. Встановивши факт, що ввірений експедитору вантаж не був доставлений до місця призначення у переданій кількості, суди дійшли висновку, що експедитором не доведено жодної із обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу, в той час, як наявні всі елементи складу цивільного правопорушення.

Верховний Суд не погодився з такими висновками судів, скасував їхні рішення, та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вказав на те, що експедитор застрахував свою цивільну відповідальністю перед третіми особами під час здійснення ним транспортно-експедиторської діяльності. Відтак, на переконання Суду, під час визначення обсягу відповідальності експедитора за шкоду, завдану втратою вантажу під час перевезення, застосуванню підлягала стаття 1194 Цивільного кодексу України, відповідно до якої страхувальник (в даному випадку, експедитор) несе цивільну відповідальність за завдану ним шкоду в межах різниці між фактичним розміром завданої шкоди та страховим відшкодуванням, сплаченим страховиком відповідальності експедитора (постанови Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/1978/17 та від 27.02.2018 р. у справі № 910/2503/17).

Таким чином, Верховний Суд вказав, що, коли цивільна відповідальність експедитора застрахована, то збитки, що виникли з вини експедитора, підлягають стягненню зі страховика, який застрахував відповідальність експедитора, а експедитор відповідає перед особою, якій завдано збитки (страховиком, який застрахував вантаж) в межах суми, що не покрита страховою виплатою. Такою сумою може бути, зокрема, франшиза.

Чим загрожує та які ризики несе укладення мирової угоди з перевізником?

Як було зазначено вище, досить часто експедитор, власник товару та перевізник, з вини якого втрачено вантаж, намагаються максимально швидко врегулювати спір шляхом укладення мирової угоди, з тим, щоб зняти усі претензії власника вантажу до експедитора, а експедитора – до перевізника, а вже потім – експедитор намагається отримати страхове відшкодування у свого страховика.

Проте, іноді, укладення з перевізником мирової угоди може коштувати експедитору страхової виплати.

Так, у справі № 910/10138/17 від 13.06.2018 р., що розглядалась господарським судом м. Києва, спір між страхувальником (експедитором) та страховиком виник щодо виплати страхового відшкодування. Між сторонами був укладений договір страхування відповідальності експедитора. На виконання одного із замовлень експедитором було залучено перевізника, який втратив вантаж, відтак, мав місце страховий випадок.

Експедитор, замість задоволення вимог власника вантажу за рахунок страховика, уклав з перевізником мирову угоду та самостійно відшкодував завдані власнику вантажу збитки. При цьому, за умовами мирової угоди було визначено повну, кінцеву та безспірну суму, яка покриває усі існуючі та потенційно можливі претензії (матеріального характеру або іншого виду) експедитора до перевізника.

Страхувальник (експедитор) звернувся до страховика із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування. Страховик склав страховий акт, але страхову виплату не здійснив, у зв’язку з чим страхувальник звернувся до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування.

Суд першої інстанції (рішення господарського суду м. Києва від 16.08.2017 р.) у позові відмовив. Суд виходив з того, що страхувальник (експедитор) не виконав умови договору страхування в частині відшкодування страховиком збитків, спричинених з вини страхувальника, або залучених страхувальником осіб для виконання зобов'язань з транспортного експедирування, безпосередньо третім особам, які зазнали збиток та заявили претензії страхувальнику.

Апеляційний суд (постанова Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 р.) з такими висновками суду першої інстанції не погодився, скасував рішення суду першої інстанції, але в позові теж відмовив. При цьому, апеляційний суд виходив з того, що мирова угода між перевізником та експедитором, відповідно до якої експедитором самостійно визначено суму отримання відшкодування за втрату вантажу, унеможливлює здійснення страховиком регресу до винних осіб, через отримання відшкодування експедитором безпосередньо з винної особи.

Верховний Суд (постанова від 13.06.2018 р.) відхилив доводи експедитора щодо отримання від перевізника лише часткового відшкодування заподіяних збитків та залишив рішення суду апеляційної інстанції в силі. Враховуючи положення умов страхування, якими передбачалось право страховика повністю або частково відмовити у виплаті страхового відшкодування в випадках, зокрема, якщо страхувальник відмовиться від права одержання відшкодування збитку від осіб, винних у з��подіянні збитку, і/або здійснення страховиком регресу до винних осіб виявиться з вини страхувальника неможливим, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Таким чином, укладення експедитором з перевізником мирової угоди, у випадку втрати останнім вантажу, з визначенням повної, кінцевої та безспірної суми, яка покриває усі існуючі та потенційно можливі претензії (матеріального характеру або іншого виду) експедитора до перевізника, несе ризик того, що в подальшому експедитор (страхувальник) може не отримати страхового відшкодування.

Опубліковано: "Юрист і Закон", №25, 13.07.2018-19.07.2018