У кінці червня в реєстрі оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду, в якій власники земельних ділянок посилалися на порушення їхніх майнових прав запровадженим мораторієм на розпорядження землею. Цією постановою Суд мав вирішити правову проблему – сформулювати позицію, відповідно до якої усі охочі продати землю мали б довести, що їхня справа аналогічна справі «Зеленчук і Цицюра проти України», й отримати від суду дозвіл на відчуження земельних ділянок (зокрема, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та земельних часток (паїв).

Що сказала Велика Палата — чи сформулювала вона відповідну позицію і чи можна тепер усім охочим продавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення?

Нагадаю, ще влітку 2018 року Європейський суд з прав людини у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» дійшов висновку, що мораторій на продаж земельних ділянок через його тривалість (вже 18 років) порушує майнові права власників земельних ділянок. Оскільки вказане рішення є обов’язковим для України, у вітчизняних судах з’явились судові спори, в яких деякі власники земельних ділянок намагались обстояти своє право розпоряджатись земельною ділянкою з посиланням на вказане рішення Європейського суду.

Велика Палата погодилась з тим, що держава з часу введення в дію заборони відчуження не змогла забезпечити протягом багатьох років належного механізму реалізації права власності на землі сільськогосподарського призначення. Разом з тим, Велика Палата дійшла висновку, що рішення ЄСПЛ не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг (зокрема, обмін) земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України. Відтак, Верховний Суд не наважився «скасувати» багаторічний мораторій, залишивши це питання на розсуд законодавця.

Таке рішення Верховного Суду можна було передбачити. Адже в рішенні «Зеленчук і Цицюра проти України» ЄСПЛ вказав, що проблема мораторію стосується самої законодавчої ситуації, а тому саме в компетенції законодавця цю проблему вирішувати.

Разом з тим, у постанові від 15.05.2019 р. Верховний Суд відступив від позиції, яка була висловлена кілька років тому Верховним Судом України про можливість обміну земельними ділянками сільськогосподарського призначення лише за так званою схемою «пай на пай».

Однак цей відступ не матиме значення для договорів міни, укладених з січня 2019 року, оскільки у положення Земельного кодексу про мораторій були внесені зміни, які ще більше обмежили права власників земельних ділянок. Тепер обмінюватись земельними ділянками можна лише в межах так званого «єдиного масиву». При цьому обмінювані земельні ділянки повинні мати однакову нормативну грошову оцінку (дозволяється різниця лише у 10%). Така міна, звичайно, невигідна аграрному бізнесу і селянам. Адже для бізнесу інтерес полягав в обміні маленької земельної ділянки на велику з доплатою, що давало можливість холдингам нарощувати ресурс для ведення бізнесу, а селянину мати земельну ділянку й доплату. Навіщо ж обмінюватись однаковими земельними ділянками?

Варто також згадати, що Верховний Суд — не єдиний судовий орган, що «відмовився скасувати» мораторій. Так, Конституційний Суд України уже вдруге відмовляється розглядати питання щодо відповідності Конституції України положень Земельного кодексу України, якими встановлено мораторій, та вже двічі відмовив у відкритті провадження за конституційним поданням народних депутатів України.

Відтак, революції не сталось, а позиція Великої Палати лише вкотре підкреслює те, що проблема мораторію може бути вирішена тільки внесенням змін у національне законодавство.

Оскільки варіант з обміном земельних ділянок за схемою «пай на пай» законодавець уже «прикрив», то аграрному бізнесу наразі не залишається нічого іншого, як укладати договори емфітевзису або використовувати інші схеми для обходу мораторію.

Опубліковано: The Page, 5 липня 2019 р.