Оприлюднені Радою з питань судової реформи проекти нових процесуальних кодексів, безумовно, заслуговують на повагу, при чому, я думаю, не лише з збоку адвокатів-процесуалістів, але й, передусім, суддів. Проекти досить прогресивні і мають на меті зробити судочинство більш ефективним: розгляд справ в електронній формі, подача документів, вчинення процесуальних дій в електронній формі; нові засоби доказування: показання свідків (якщо говорити про проект ГПК); висновки експертів у галузі права; електронні докази (веб-сайти, бази даних, мультимедійні повідомлення). Все це, звичайно, спрямовано на з’ясування судом дійсних обставин справи у кожній справі.

Встановлення строків вчинення процесуальних дій (подачі доказів, зміни предмету чи підстав позову, заявлення клопотань про витребування доказів), штрафів за зловживання процесуальними правами (завідомо безпідставні відводи; завідомо безпідставне залучення осіб в якості відповідачів, об’єднання позовних вимог для зміни підсудності справи; подання декількох позовів до одного й того ж відповідача з тим самим предметом і з тих самих підстав з метою впливу на автоматизований розподіл справ між суддями) повинно дисциплінувати учасників судового процесу і відбити у них бажання затягувати розгляд справ чи займатись «іграми в рулетку».

Конкретизація в кодексі певних речей – внесення ясності в окремі питання, які були неоднозначними на практиці: наприклад, визначення того, що не допускаються зміна предмету, підстав позову, подання заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, у разі направлення справи на новий розгляд, крім випадків, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження або якщо змінилися фактичні обставини справи і це необхідно для захисту прав позивача. Або, наприклад, те, що зустрічний позов і позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не може бути пред’явлений в суд за місцем розгляду первісного позову, якщо відповідно до правил виключної підсудності зустрічний позов і позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, має розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов.

Ці та інші речі, безперечно, є плюсами нових процесуальних кодексів.

Але є, звичайно, й такі речі, які, особисто я, не схвалюю. Так, наприклад, автори проектів процесуальних кодексів, так і не зуміли визначити у кодексах, яким судам (господарським, загальним чи адміністративним) підвідомчі спори щодо оскарження/визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, державних органів про передачу земельних ділянок у власність, надання земельних ділянок в оренду, хоча питання щодо підвідомчості цієї категорії спорів є дискусійним впродовж уже більше 10 років, а позиція вищих судів з цього приводу - незмінно протилежна.

Так, у проектах процесуальних кодексів, наразі, визначено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах щодо визнання недійсними актів, що порушують права власності чи інші речові права на майно (в тому числі на землю); справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їх владних управлінських функцій (проект ГПК); загальні суди у порядку цивільного судочинства розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (проект ЦПК).

Проте, наведені в кодексах формулювання не дозволяють чітко та однозначно визначити, чи є спір фізичної чи юридичної особи з органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади, наприклад, щодо визнання недійсним рішення про надання дозволу на розроблення проекту з��млеустрою щодо відведення земельної ділянки чи щодо затвердження чи незатвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду чи у власність земельним спором, спором, що порушує право власності чи інше речове право на землю, чи виступає орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади у такому випадку під час здійснення ним своїх повноважень у сфері земельних відносин суб’єктом владних повноважень, чи реалізує він у цих правовідносинах владні функції, які функції, при цьому, він реалізує – розпорядчі чи управлінські, та яка, зрештою, природа і характер цих правовідносин?

Єдиним вирішенням цієї проблеми, як на мене, є чітке визначення у нових процесуальних кодексах, що справи у спорах щодо оскарження (визнання недійсними) рішень органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади про передачу земельних ділянок у власність, надання земельних ділянок в оренду, та рішень з інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації особою права на землю, підвідомчі господарським (загальним) судам. Усі інші спори фізичних чи юридичних осіб у відносинах з органом місцевого самоврядування, органом виконавчої влади як суб'єктами владних повноважень, пов'язані з оскарженням їхніх рішень, дій чи бездіяльності щодо землеустрою, моніторингу, охорони земель, встановлення та змін меж, зонування земель, тощо, в яких зазначені органи реалізують владні управлінські функції, підвідомчі адміністративним судам.

Опубліковано: "Український юрист", №4, 2017 р.