Відповідальність за збитий Боїнг несуть не тільки виконавці, а також політики. Однак, без тиску на РФ досягти успіху в кримінальному переслідуванні буде важко.

17-19 лютого 2016 року в місті Барселона відбувся щорічний міжнародний симпозіум, організований Міжнародною асоціацією повітряного транспорту (ІАТА). На цьому заході були присутні всі світові імена в галузі авіаційного права: юристи аеропортів, авіакомпаній, страхових компаній, науковці та представники провідних міжнародних юридичних фірм.

Одним із ключових питань, що обговорювалося на симпозіумі, було питання здійснення ефективного правосуддя щодо злочинів, скоєних проти повітряних суден. У центрі дискусії були збитий на сході України літак Малазійських авіаліній МН17 та притягнення винних осіб до відповідальності.

Розглянемо можливі варіанти для вибору юрисдикції кримінального переслідування осіб, які вчинили злочин.

Можливі три юрисдикції щодо притягнення винних осіб до відповідальності: національні юрисдикції України або Нідерландів, а також міжнародна юрисдикція – Міжнародний кримінальний суд у Гаазі.

Україна, на наш погляд, є малоефективною юрисдикцію щодо цього злочину в умовах фактичної війни з Російською Федерацією та відсутності контактів між правоохоронними органами двох держав. Інша справа Нідерланди – країна, яка є членом Європейського Союзу та має відповідну підтримку. Нідерланди та Російська Федерація є країнами-учасницями Європейської конвенції з Взаємодопомоги у кримінальних справах, а також Європейської конвенції про видачу правопорушників. Використовуючи ці міжнародно-правові інструменти, разом з політичною підтримкою Європейського Союзу, прокуратура Нідерландів могла б бути більш ефективною у залученні винних осіб до відповідальності. Україна, в свою чергу, могла б передати Нідерландам кримінальне провадження, що можливо з урахуванням кримінально-процесуального законодавства України.

Що стосується можливої юрисдикції Міжнародного кримінального суду в Гаазі, то вона можлива за умови, якщо Україна зробить відповідну заяву про визнання юрисдикції такого суду. 4 лютого 2015 року Верховна Рада України прийняла декларацію про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо злочинів проти людяності та воєнних злочинів, скоєних посадовими особами Російської Федерації та лідерами терористичних організацій ДНР та ЛНР, які привели до масової загибелі громадян України. На наш погляд, злочин по збитому літаку Малазійських авіаліній може бути розглянуто в контексті заяви, зробленої парламентом України, оскільки є ланкою або частиною збройної агресії, розв’язаної проти України. Таким чином, вимога Римського статуту про умови юрисдикції цього органу є виконаною.

У разі, якщо Міжнародний кримінальний суд визнає свою юрисдикцію щодо цього злочину, виникає питання про кваліфікацію дій винних осіб. Римський статут передбачає такі групи злочинів, що підпадають під його юрисдикцію: злочин геноциду; злочини проти людяності; військові злочини; злочин агресії. На наш погляд, факт збитого літака Малазійських авіаліній може кваліфікуватися як військовий злочин. Більше того, позитивною стороною застосування інструментарію Римського статуту є те, що до відповідальності будуть притягнуті не тільки безпосередні виконавці злочину та командири відповідних військових формувань, а й ті, хто несе політичну відповідальність. У цій ситуації захист від потенційного звинувачення у формі «я не знав, що це був цивільний літак» не спрацює, оскільки відповідальність настає не тільки за «знання», але усвідомлення або обізнаність у можливості злочинних наслідків. Та ж формула буде застосована і до безпосередніх виконавців злочину, яким не вдасться послатися на таку «помилку факту», як «ми не знали, що це цивільний літак», оскільки суб’єктивна складова підстави відповідальності передбачає не тільки прямий умисел, а й усвідомлення можливості настання негативних наслідків у коректних обставинах.

Однак ахіллесовою п’ятою Міжнародного кримінального суду є затримання та арешт підозрюваних, адже суд позбавлений інструментів виконання своїх рішень, які повністю віднесені до компетенції національних органів. Тому малоймовірно, що Російська Федерація буде співпрацювати з судом, приймаючи до уваги вже той факт, що посадовими особами Росії було зроблено заяву про можливість припинення співробітництва з Міжнародним кримінальним судом за розпочате розслідування дій армії Російської Федерації в Грузії в 2008 році. Без тиску міжнародного співтовариства на владу Російської Федерації досягти успіху в цій справі буде важко.