Ще перебуваючи на стадії проекту, федеральний закон про особливості погашення та позасудового врегулювання заборгованості позичальників, які проживають на території Республіки Крим та Севастополя, викликав бурний інтерес юристів. Неоднозначно трактуються його положення і після 10 січня 2016 року – дати набрання законної чинності.

Федеральний закон від 30.12.2015 № 422-ФЗ регулює порядок погашення фізичними особами (включаючи тих, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи), які проживають на території Криму (позичальниками), заборгованості за кредитними договорами, укладеними з українськими банками, діяльність яких на території Криму припинена рішенням Національного банку України. Зазначений Закон регулює широкий ряд питань, таких як визначення розміру заборгованості, неустойки та штрафів, розрахунок відсотків по кредиту; визначає порядок перерахунку розміру заборгованості по кредитах в іноземній валюті.

Великий інтерес широкого кола осіб до цього закону спричинив виникнення великої кількості спірних думок. Особливу полеміку викликало питання про те, чи регулює взагалі Закон № 422-ФЗ відносини між банками та їх позичальниками? З моменту першого читання законопроекту і до цього часу цей Закон залишається проблемним в застосуванні законодавства до боргів кримських позичальників, оскільки так і не знайшов єдиного тлумачення навіть у застосуванні його судами.

Нам, відстоюючи інтереси клієнтів, постійно доводиться стикатися з діаметрально протилежними поглядами суддів кримських судів на норми права з Закону № 422-ФЗ. На даний момент не доводиться стверджувати навіть, щоб якась точка зору превалювала. При тому, що в 9 з 10 випадків, позичальники звертаються до суду із заявою про застосування судом до їх правовідносин з банком положень саме цього закону.

Одна з поширених думок суддів кримських судів під час розгляду спорів між позичальниками та українськими банками – це та, що Закон № 422-ФЗ підлягає застосуванню до таких боргових відносин. Зокрема, у своєму Рішенні від 02.02.2016 Колегія ВС Республіки Крим зробила висновок про необхідність застосування Закону № 422-ФЗ до відносин між українським банком АТ «Фінанси та Кредит» і позичальниками, які знаходяться на території Криму.

В результаті суд своїм рішенням залишив без розгляду позовну заяву банку, вказавши, що для стягнення грошової суми АТ «Фінанси та Кредит» спочатку необхідно реалізувати процедуру досудового врегулювання спору в порядку, встановленому ст. 2 Закону № 422-ФЗ. В ній йде мова, що при наявності розбіжностей між позичальником і особою, яка має право вимагати погашення заборгованості, з питань погашення заборгованості, що виникла із зобов’язань перед банками, що діяли на території Республіки Крим і (або) на території міста федерального значення Севастополя, особа, яка має право вимагати погашення заборгованості, зобов’язана звернутися із заявою в письмовій формі про врегулювання розбіжностей (далі – заява) у Фонд захисту вкладників (за винятком випадку, встановленого ч. 2 ст. 2 Закону № 422-ФЗ), до якої повинні додаватися документи, що підтверджують наявність у цієї особи права вимагати погашення відповідної заборгованості.

При цьому законність такої позиції суду ставить під сумнів не тільки застосування Закону № 422-ФЗ до відносин, в яких не бере участі особа, вказана в п.3 ст. 1 Закону № 422-ФЗ, а й те, що суд застосував цей закон до правовідносин, які виникли ще задовго до його прийняття, тому що в конкретній справі банк звернувся з позовом про стягнення заборгованості ще в 2012 році. При цьому аналіз закону не дає підстав зробити висновок про те, що він має зворотну силу і може застосовуватися до правовідносин, які виникли до його прийняття.

Іншою поширеною думкою кримських судів є те, що закон № 422-ФЗ не підлягає застосуванню у відносинах між українськими банками і позичальниками, які постійно проживають на території Криму. Таку позицію суди різних юрисдикцій вказували в своїх ухвалах, відмовляючи боржникам у застосуванні на їх вимогу норм Закону № 422-ФЗ.

З такою позицією хочеться погодитися хоча б з точки зору її обґрунтованості і відповідності букві закону, оскільки Закон № 422-ФЗ чітко визначає коло осіб, відносини між якими він регулює і, при цьому, банки не є такими особами. Крім того, цей закон не має зворотної сили і тому ipso jure не може застосовуватися до відносин, які виникли до його вступу в силу, але ж мова йде про угоди, укладені роками раніше, такі як кредитні договори, договори іпотеки.

На те, що зазначений Закон № 422-ФЗ поширюється на боргові відносини з виключною умовою, що борг був відступлений російській юридичній особі, вказують ще й положення Регламенту здійснення автономною некомерційною організацією «Фонд захисту вкладників» позасудового врегулювання розбіжностей, затвердженого Рішенням Наглядової ради АНО «Фонд захисту вкладників». Згідно з ними може бути розглянута заява, пред’явлена виключно особою, вказаною в п.3 ст. 1 Закону № 422-ФЗ, тобто юридичною особою, заснованою на території РФ.

До інших правовідносин Закон № 422-ФЗ застосовуватися не може ні в силу закону, ні в силу того, що відсутній механізм такого застосування.

Разом з тим, кримчани продовжують звертатися до суду, вимагаючи застосувати положення Закону № 422-ФЗ, і наслідки такого застосування різні. У практиці вже є рішення, якими суди Криму повністю зняли зобов’язання позичальників перед Українськими банками. Очевидним наслідком таких дій може виявитися те, що дебіторські пакети банків, якими банки, можливо, розраховували поступитися третім особам, не тільки впадуть у ціні, але і повністю знеціняться в силу припинення зобов’язань судами, які перебувають за місцезнаходженням майна, що забезпечує вимоги банку.