«Брюсельські» події березня переконливо свідчать про ефемерність миру в усьому світі, а загроза тероризму з кожним днем стає все актуальнішою навіть для найблагополучніших країн Заходу. Наша держава, на жаль, не є тут винятком — у 2016?р. ми вступили, затамувавши подих, з головною мрією: щоб не було війни! Але поки на Сході України ситуація лишається нестабільною, ризик поновлення бойових дій теж є високим.

Серед останніх новин цього місяця — повідомлення про наступну хвилю мобілізації. По-перше, Президент України Петро Порошенко підписав указ про демобілізацію військових, призваних у ході 4-ї хвилі мобілізації, а по-друге, наразі мова йде про 7-му хвилю мобілізації та її специфіку.

Зокрема, під час виступу в Національній академії оборони П. Порошенко підкреслив, що в рамках наступної хвилі мобілізації планується призвати 5–10 тис. осіб: «Мобілізація буде обмежена цифрою не більш 10 тис. І в військкоматів, і в губернаторів буде можливість більш ретельно підходити до набору, щоб «аватари» не потрапляли у військові частини», — сказав глава держави.

У цьому році це буде 1-ша хвиля мобілізації, у 2015 р. в Україні було проведено 3 хвилі мобілізації, стільки ж — у 2014 р. За інформацією Президента П. Порошенка, за 6 хвиль мобілізації до Збройних Сил України (далі — ЗСУ) призвали близько 210 тис. військовослужбовців.

У Генштабі ЗСУ 7-му хвилю мобілізації давно анонсували, але точних строків її початку не назвали. Міністр оборони України Степан Полторак теж прогнозував, що в ході 7-ої хвилі мобілізації буде призвано 10–12 тис. українців.

ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком українців (ст. 65?Основного Закону). Відповідно, його невиконання є карним злочином.

Правове регулювання відносин між державою й громадянами України у зв’язку з виконанням ними конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни та загальні засади проходження в нашій державі військової служби здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 р. № 2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу» (далі — Закон № 2232-XII).

Відповідно до абзацу 2 ч. 10 ст. 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі ЗСУ чи проходять службу у військовому резерві, зобов’язані прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов’язаних.

Що стосується наслідків ухилення від мобілізації військовозобов’язаних для служби в зоні АТО — відповідальність за це прописана у кількох статтях Кодексу про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України.

Так, Кодексом про адміністративні правопорушення України передбачено штрафи за:

1) порушення військовозобов’язаними чи призовниками законодавства про загальний військовий обов’язок і військову службу, а саме: за неявку до військкомату без поважних причин або несвоєчасне подання відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади, а також порушення порядку проходження навчальних зборів (занять) (ст. 210); 2) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію (ст. 210-1).

У свою чергу, Кримінальний кодекс України передбачає наступні види покарань. Відповідно до ст. 335 ухилення від призову на строкову військову службу карається обмеженням волі на строк до 3?років. Ст. 336 передбачає, що ухилення від призову за мобілізацією карається позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.

А ст. 337. «Ухилення від військового обліку або спеціальних зборів» передбачає наступне:

  1. ухилення військовозобов’язаного від військового обліку після попередження, зробленого відповідним військкоматом, карається штрафом до 850 грн. або виправними роботами на строк до 2 років, або арештом на строк до 6 міс.;
  2. ухилення військовозобов’язаного від навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів карається штрафом до 1190 грн. або арештом на строк до 6 міс.

Між тим, Генеральний штаб ЗСУ на своїй сторінці у мережі Facebook анонсував проведення 7-ї хвилі мобілізації. Зокрема, у цьому повідомленні зазначено наступне: «Внаслідок демобілізації 4-ї хвилі виникне потреба доукомплектувати ЗСУ. Комплектація буде проводитись як контрактниками, так і мобілізованими. Чим більше буде залучено контрактників, тим меншою буде потреба в мобілізованих».

У Генштабі також нагадали, що в ЗСУ проведено оптимізацію військових частин та бойової підготовки, армія отримала нову техніку та озброєння, зарплата рядового військовослужбовця-контрактника становитиме близько 7 тис. грн., а в зоні АТО виплачуватимуть відповідні надбавки. «Ми робимо ставку на посилення бойових спроможностей за рахунок навченості та забезпеченості, а не кількості особового складу. Таким чином, уже зараз можна сказати, що 7-ма хвиля буде меншою за попередні», — підсумували в Генштабі.

Порядок призову громадян на строкову військову службу та відправлення їх до військових частин визначено Положенням про підготовку й проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, яке затверджено Постановою КМУ від 21.03.2002 р. № 352 (далі — Положення). Відповідно до п. 72 Положення, для проведення призову громадян на строкову військову службу в районах (містах) утворюються призовні комісії.

Також п. 74 зазначеного Положення визначено, що обов’язки, які покладаються на призовні комісії, визначено у ст. 16 Закону №2232-XII.

ОСОБИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ МОБІЛІЗАЦІЇ

Як ми повідомляли раніше, мобілізації підлягають військовозобов’язані, які перебувають на обліку у військкоматі. Особи, яких призвали (які отримали повістку), зобов’язані з’явитися у військкомат. Також з моменту оголошення мобілізації цим особам забороняється змінювати місце проживання без дозволу військового комісара. Тих, кого не призвали на військову службу, може бути залучено до робіт, пов’язаних із обороною (наприклад будівництво оборонних споруд, риття окопів, догляд за хворими в якості санітара, заготовка продуктів), або зараховано в спеціальні формування.

Часткова мобілізація оголошується та провадиться відповідно до виданого для цієї мети Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

На його виконання наказом військового комісара районного військового комісаріату (далі — РВК) оголошується проведення часткової мобілізації в даному районі, у зв’язку з чим особам, які підпадають під дію вказаних нормативно-правових актів, розсилаються повістки, якими їх викликають до райвійськкомату для проходження військово-лікарської комісії (далі — ВЛК).

Медичні обстеження провадяться згідно із затвердженим наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 р. № 402. Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ, яка визначає придатність за станом здоров’я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов’язаних, встановлює причинний зв’язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Визначення терміна «військово-лікарська експертиза» (далі — ВЛК) наведено у п. 1.2. Положення. Її основним завданням є, зокрема, добір громадян України, придатних за станом здоров’я до військової служби, для укомплектування ЗСУ. За результатами обстеження стану здоров’я особи складається висновок ВЛК, яким особа може бути визнана (не)придатною або обмежено придатною до військової служби під час часткової мобілізації в ЗСУ.

На підставі позитивного висновку працівники даного РВК повідомляють особу про те, що їй необхідно з’явитися у визначений час на пункт збору для відправлення у військову частину у зв’язку з призовом на військову службу під час часткової мобілізації.

Як було зазначено вище, неявка без поважних на те причин є ухиленням від призову за мобілізацією і містить ознаки кримінального правопорушення, передбачені ст. 336?Кримінального Кодексу України. Даною статтею передбачено відповідальність аж до позбавлення волі.

МЕДИЧНІ ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО МОБІЛІЗАЦІЇ ТА ПРАВОЗАСТОСОВНА ПРАКТИКА

Медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров’я і фізичного розвитку громадян на момент огляду з метою визначення ступеню придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров’я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов’язки з конкретної військової спеціальності у ЗСУ та інших військових формуваннях у мирний та воєн­ний час.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов’язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (додаток 1?Положення) (далі — Розклад хвороб), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2?Положення) та таблиць додаткових вимог до стану здоров’я (додаток 3 Положення).

Як свідчить правозастосовна практика, медичний висновок щодо придатності до військової служби можна оскаржити у судовому порядку.

Так, як свідчать судові рішення, ухвалені за результатами розгляду адміністративного позову призовника до голови ВЛК при Херсонському об’єднаному міському комісаріаті (далі — ХОМВК) про:

- визнання незаконними та протиправними дії ВЛК при ХОМВК щодо винесення постанови про придатність до військової служби; – скасування постанови ВЛК при ХОМВК шодо винесення рішення про придатність до військової служби; – зобов’язання винести нову постанову відповідно до чинного законодавства України за результатами проходження медичного обліку позивача, — у разі компетентного підходу та належного обґрунтування, постанову ВЛК можливо оскаржити.

Так, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що ВЛК зробила неправильний висновок про його придатність для проходження служби у ЗСУ, оскільки було неправильно трактовано ст. 39 (б) Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 р. № 402, а саме: ВЛК помилково було застосовано положення ст. 39 (в) графи II Положення.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 р. позов задоволено. Скасовано постанову голови позаштатної постійно діючої ВЛК ХОМВК від 17 лютого 2015 р. щодо винесення рішення про придатність позивача до військової служби та зобов’язано винести нову постанову відповідно до чинного законодавства України за результатами проходження медичного огляду.

Судом встановлено, що позивача було визнано придатним до військової служби з посиланням на ст. 39 (б) та ст. 41 (в) Розкладу хвороб.

Так, у графі І ст. 39 (б) Розкладу хвороб зазначено, що громадяни під час приписки до призовних дільниць та призову на строкову військову службу, вступу до військових навчальних закладів, військовослужбовці строкової служби, у яких виявлено хвороби згідно з даної статтею, визнаються непридатними до військової служби у мирний час, обмежено придатними у воєнний час.

Також у графі І ст. 41 (в) Розкладу хвороб визначено аналогічний висновок військово-лікарської експертизи.

Отже, постанова про придатність позивача до військової служби не відповідає вимогам Наказу Міністерства оборони України № 402.

ВАГОМА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЛЕГКОВАЖНЕ СТАВЛЕННЯ

Проте умисне ухилення від служби у ЗСУ без поважних причин тягне за собою кримінальну відповідальність.

У Єдиному державному реєстрі судових рішень України можна знайти нещодавні приклади покарання призовника за ухилення від служби у вигляді реального позбавлення волі.

Так, 14 січня 2016 р. Городищенський районний суд Черкаської обл., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городище кримінальне провадження з обвинувачення військовозобов’язаного у скоєнні злочину, передбаченого ст. 336 Кримінального Кодексу України, встановив наступне.

Чоловік, перебуваючи на військовому обліку Городищенського районного військового комісаріату, будучи військовозобов’язаним, у зв’язку з оголошенням часткової мобілізації і призовом на військову службу в ЗСУ за мобілізацією пройшов медичний огляд, за результатами якого його було визнано придатним для проходження військової служби.

Проте, обвинувачений «діючи умисно, з метою ухилення від призову за мобілізацією, без поважних на те причин (з особистих міркувань), усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки і бажаючи їх настання, будучи придатним до військової служби та не маючи права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, передбачену ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відмовився від подальшого призову за мобілізацією, про що власноруч зазначив у відповідній заяві на ім’я військового комісара Городищенського РВК та самовільно покинув приміщення Городищенського РВК».

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд зазначив, що він «порушив свій конституційний обов’язок на захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій і бажаючи настання цих наслідків, свідомо та цілеспрямовано вчинив дії спрямовані на недоукомплектування складу ЗСУ та послаблення обороноздатності країни».

Суд дійшов висновку, що необхідним покаранням з метою його виправлення та усвідомлення протиправності своїх дій, буде позбавлення волі терміном на 2?років.

Проте у кожному конкретному випадку суд визначає ступінь вини особи за фактичними обставинами і, якщо особа співпрацює зі слідством, визначає більш м’який вид покарання без ізоляції від суспільства.

Отже, кожен військовозобов’язаний, що не має правових підстав ухилитися від призову, може вже зараз визначитися, чи варто йому порушувати закон, навмисно не виконуючи свій конституційний обов’язок, та починати своє активне суспільне життя із судимості, нехай навіть і умовної.

ДЕРЖБЮДЖЕТ-2016 НЕ ПЕРЕДБАЧАЄ ВИПЛАТУ КОМПЕНСАЦІЙ

Окремим питанням є компенсації роботодавцям за зарплати мобілізованим співробітникам.

Напередодні 2016 р. Міністр соціальної політики Павло Розенко у ході прес-конференції заявив про відсутність у державному бюджеті на 2016?р. коштів, передбачених для компенсації підприємствам, установам, організаціям виплати зарплат мобілізованим співробітникам. «На цю програму виділялася значна сума й на сьогодні в 2016 р. в держави немає додаткових 2?млрд грн. для того, щоб продовжувати фінансувати цю програму з державного бюджету України», — зауважив міністр.

У цьому контексті варто звернути увагу на судові рішення господарських судів щодо справи за позовом ПАО «Запорізький завод феросплавів» до Міністерства соціальної політики та Де��жавної казначейської служби України (третя особа — Міністерство оборони України) щодо виплати 2,23 млн грн. компенсації за мобілізацію працівників в армію.

Причиною спору стало те, що Міністерство соціальної політики України відмовилося компенсувати ПАО «Запорізький завод феросплавів», що входить до групи «Приват», виплати в межах середнього заробітку за 2014 р. мобілізованим на особливий період працівникам на суму 2,23 млн грн.

Не відмовляючись від суті позовних вимог, Мінсоцполітики подало клопотання, у якому просило суд припинити провадження у цій справі, оскільки даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

Суд погодився з тим, що даний спір непідвідомчий господарським судам і ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.11.2015 р. провадження у справі № 910/24502/15 було припинено на підставі п. 1. ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального Кодексу України.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ПАТ «Запорізький завод феросплавів» намагалося її оскаржити, подавши апеляційну скаргу, у якій просило оскаржувану ухвалу скасувати та передати справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник зазначив, що даний спір підвідомчий господарським судам з огляду на те, що склад його учасників відповідає приписам Господарського процесуального кодексу України, а вимоги позивача носять майновий характер, оскільки полягають у відшкодуванні матеріальної шкоди, завданої державою.

Проте колегія Київського апеляційного господарського суду погодилася з висновком суду першої інстанції та встановила, зокрема, наступне:

«Як вбачається з матеріалів даної справи, підставою звернення Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» з позовними вимогами до відповідачів є бездіяльність Міністерства соціальної політики України, що полягає у відмові компенсувати з Державного бюджету України виплати, здійснені позивачем у 2014 р. в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

Ст. 119 Кодексу законів про працю України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контра­ктом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Дію зазначеної норми поширено на громадян України, які починаючи з 18.03.2014?р. були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України № 303 від 17.03.2014 р. «Про часткову мобілізацію», згідно із законом України № 1275-VII від 20.05.2014 p.».

Проте, фактично відмовляючи позивачу у задоволенні його позовних вимог за непідвідомчістю спору господарським судам, колегія Київського апеляційного господарського суду вказала на те, що:

- Міністерство соціальної політики України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ; -компенсація підприємству виплат середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, є публічними правовідносинами, оскільки відноситься до виключної компетенції держави в особі її органів.

Отже, даний спір підвідомчий судам адміністративної юрисдикції.

Так, ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції — це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

У даному випадку таким суб’єктом владних повноважень є саме Міністерство соціальної політики України (відповідач-1), на яке згідно із законодавством України, зокрема, покладено обов’язок стосовно розробки та внесення у встановленому порядку пропозицій щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати, робочого часу та часу відпочинку, умов оплати праці працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового й начальницького складу органів відповідно до закону.

За висновком колегії суддів, вказані вище функції центрального органу виконавчої влади безпосередньо пов’язані з предметом даного спору, оскільки саме на Мінсоцполітики України покладено обов’язок щодо визначення компенсації витрат на виплату середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період. Тобто, відповідач-1?є суб’єктом владних повноважень, який виконує управлінські функції (вчиняє ті чи інші дії) щодо ПАТ «Запорізький завод феросплавів», що полягають у здійсненні вищезазначеної компенсації.

Отже, у даному випадку позивач мав у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскаржити в адміністративному суді рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень — Міністерства соціальної політики України. При цьому тягар доведення законності своєї бездіяльності в силу приписів Кодексу адміністративного судочинства України покладено на Міністерство соціальної політики України, оскільки завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень, враховуючи критерії, зазначені в ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, роботодавцям, які вимушені відпускати своїх співробітників до участі в АТО і які при цьому не тільки втрачають на досить тривалий строк кваліфіковані кадри, але й несуть матеріальний тягар зі збереження заробітної плати своїх працівників, напевно, є сенс розглянути питання про оцінку адміністративним судом законності рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень, на яких згідно із законодавством України, зокрема, покладено обов’язок стосовно грошового забезпечення військовослужбовців.