Рада фактично прийняла весь перелік законів, необхідних для лібералізації візового режиму з Євросоюзом. Що далі?

Верховна Рада ухвалила в другому читанні останній з необхідних законів «безвізового пакета». Законопроект № 3755 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей надання посадовими особами декларацій про майно, доходи, витрати та зобов’язання фінансового характеру в 2016 році» з пропозиціями президента України Петра Порошенка, узгодженими з європейською стороною, набрав в сесійній залі 278 голосів .

Спікер парламенту Володимир Гройсман поспішив відрапортувати, що Україна зробила все від неї залежне для отримання безвізового режиму з Євросоюзом. На цьому тлі навіть не знайшла особливого резонансу новина про те, що конкурс з обрання членів Національного агентства з попередження корупції (НАПКА) – одне з головних вимог для візової лібералізації – виявився заблокованим.

Forbes поцікавився у юристів, наскільки прийняття «безвізових» законів насправді оздоровить українське правове поле, чи можна вважати цей процес досить гармонійним і чи є підстави дорікати єврочиновникам в надмірно формалізованому підході до даного питання. Своїм баченням з читачами поділився Іван Божко, адвокат ЮФ «Ілляшев та Партнери».

Безвізовий діалог між Україною та Європейським Союзом був офіційно розпочатий 29 жовтня 2008 року, після вересневого саміту Україна – ЄС. Прийнятий 22 листопада 2010 року План дій щодо лібералізації Євросоюзом візового режиму для України передбачає два етапи, та включає чотири блоки питань:

  1. Безпека документів, включаючи біометрику;
  2. Нелегальна міграція, включаючи реадмісію;
  3. Громадський порядок і безпека;
  4. Міжнародні відносини та фундаментальні права.

Якщо з реалізацією блоків 1, 2 і 4 особливих проблем не виникло, то питання громадського порядку і безпеки став справжньою перешкодою на шляху впровадження безвізового режиму з ЄС. Це, перш за все, пов’язано з тим, що даний блок включає в себе ряд так званих «антикорупційних законів».

Найбільш яскравим прикладом можна вважати прийняття закону «Про державний бюджет України на 2016 рік» зі скандальною поправкою (пункт 10), яка передбачає відстрочку вступу в силу положень закону України «Про запобігання корупції» про електронне декларування до 1 січня 2017 року.

Слід нагадати, що з введенням електронного декларування Національне агентство з попередження корупції буде уповноважене здійснювати моніторинг способу життя чиновників з метою встановлення відповідності наявних у них та у членів їх сімей майна та отриманих доходів згідно з декларацією. При цьому умисне неподання декларацій або декларування завідомо недостовірних відомостей може бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченої статтею 366-1 Кримінального кодексу України.

З приводу законодавчої «диверсії» з відстрочкою електронного декларування представник ЄС в Україні Ян Томбінський критично зауважив, що чинна редакція закону явно не відповідає вимогам антикорупційних зобов’язань, прийнятих на себе керівництвом України.

Як інший приклад можна привести процедуру прийняття закону №4055 «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо забезпечення прозорості в організації діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури з метою виконання рекомендацій Міжнародного валютного фонду». В даному законопроекті спочатку закладалися надзвичайно широкі дискреційні повноваження генерального прокурора щодо відхилення кандидатів на посаду спеціалізованого антикорупційного прокурора і його заступників, які призначаються незалежною комісією з відбору. Представники європейської спільноти відразу вказали на відповідні порушення – їх наявність не гарантуватиме повну незалежність посадової особи, яке має фактично очолити боротьбу з корупцією.

Значний суспільний резонанс навколо розгляду законів «безвізового пакету», як і пильне спостереження з боку єврочиновників, служать ефективним механізмом впливу на наш політикум. Про це свідчить той факт, що внаслідок подібного тиску закони № 4055 (щодо повноважень генерального прокурора щодо відхилення кандидатур на посади спеціалізованого антикорупційного прокурора) та № 3040 (про створення Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів) були прийняті в редакціях, що відповідають вимогам Європейського Союзу.

Що стосується електронного декларування, вищевказані причини змусили українських парламентаріїв оперативно ініціювати розгляд законопроекту №3755 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей подання посадовими особами декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру в 2016 році», згідно з яким скандальні поправки виключаються з чинною редакцією Закону про запобігання корупції. Даний законопроект, з урахуванням пропозицій президента, вчора був розглянутий як невідкладний та прийнятий в цілому. Тобто, на сьогоднішній день Верховна рада України фактично прийняла весь перелік законів, необхідних для лібералізації візового режиму з ЄС.

Якщо говорити про наслідки прийняття законів, передбачених Планом дій щодо лібералізації Євросоюзом візового режиму для України, очікувати від них позитивного соціально-економічного ефекту для пересічних громадян в найближчій перспективі не варто. Певний результат можливий в середньостроковій та довгостроковій перспективі – його досягнення пов’язане з системної боротьбою з корупцією та формуванням прозорої економіки, що буде наслідком реалізації норм антикорупційного законодавства, яке входить в 3-й блок Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України. Це, в свою чергу, буде сприяти встановленню довіри між бізнесом і владою, залученню іноземних інвестицій, створенню робочих місць і збільшенню бюджетних надходжень.

Однак не варто ідеалізувати «безвізові закони», оскільки прийняті нормативно-правові акти можуть містити численні колізії та недопрацювання, які не тільки дозволять обходити відповідні правові механізми, а й спотворювати саму мету прийняття такого закону. Нері��ко подібні «недоліки» законодавчої ініціативи проявляються на стадії реалізації прийнятих законів, особливо це стосується формування новостворених органів. В якості таких суперечливих норм можна відзначити положення частини 4 статті 23 нового закону «Про прокуратуру», яка на сьогоднішній день, по суті, усуває даний державний орган від можливості захистити інтереси держави і органів місцевого самоврядування, навіть при наявності очевидних порушень закону.

Дана конструкція робить неможливим реагування на порушення законодавства у сфері земельних правовідносин. З подібними колізіями була врегульована та процедура, за якою в 2015 році проведено відбір керівників місцевих прокуратур. Непрозора та не налагоджена належним чином Законом «Про прокуратуру» (стаття 39) та Наказом Генерального Прокурора України № 98 від 20 липня 2015 року схема роботи відповідних комісій призвела до того, що за результатами проведених конкурсів на своїх посадах залишилося більше 90% керівників прокуратур.

Аналогічним чином був ускладнений та порядок обрання складу Національного агентства з попередження корупції, що унеможливлює повноцінне функціонування органу, створення якого було необхідною умовою лібералізації візового режиму з Євросоюзом. Ще одним прикладом недоробок парламенту можна вважати прийняття нового закону «Про державну службу», норми якого позбавляють цілий ряд державних службовців такого статусу. З цього приводу неодноразово зазначалося, що подібні законодавчі зміни можуть стати причиною для створення нових корупційних схем та зняття обмежень щодо використання службових повноважень всупереч інтересам держави.

У той же час, як було зазначено вище, представники Європейського Союзу приділяють пильну увагу адаптації українського законодавства до їх стандартам, оперативно і адекватно реагують на будь-які спроби наших політиків відхилитися від декларованого вектора розвитку. Тобто такий підхід навряд чи можна назвати формальним. При цьому ЄС має в своєму арсеналі значну кількість важелів впливу на представників української влади: починаючи від фінансування цільових програм, спрямованих на реалізацію конкретних положень новоприйнятого законодавства, і закінчуючи прийняттям рішення за результатами реалізації Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України.

Слід зазначити, введення безвізового режиму з Євросоюзом залежить не тільки від прийняття відповідних нормативно-правових актів, а й від забезпечення їх практичної реалізації. Саме на це, в основному, та спрямований другий етап відповідного Плану дій. Тому робити висновки про реальність одержання вже в цьому році нашими співвітчизниками можливості для безвізових поїздок до країн Європейського Союзу поки рано.