Прийнятий 17 березня 2016 року в першому читанні законопроект № 4057 багато юристів вже відзначили як такий, що порушує базові правові принципи.

Проте звичайних громадян більше цікавить, чи відобразяться зміни конкретно на них. Проведемо з цього питання аналіз тексту законопроекту, розглянутого в першому читанні.

Положення про спецконфіскацію вносяться до Кримінального процесуального кодексу окремою главою 24-2 «Особливості звернення в дохід держави грошових коштів, валютних цінностей, державних облігацій України, казначейських зобов’язань України, дорогоцінних металів, каменів і доходів від них до прийняття вироку суду».

До винесення вироку суду стягнення на майно може бути накладене в рамках кримінальних проваджень за такими злочинами (наведено із зазначенням статей Кримінального кодексу України):

  • присвоєння, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем – службовою особою шляхом зловживання службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, чи у великих або особливо великих розмірах, або злочинною організацією (ч. 2-5 ст. 191);
  • створення злочинної організації (ст. 255);
  • службове підроблення (ст. 368).

В рамках кримінальних проваджень за вказаними вище статтями спецконфіскація може бути проведена у таких власників майна:

  • підозрюваний;
  • треті особи, якщо майно було передано ним підозрюваним до «порушення» кримінального провадження або під час його проведення.

З цього слідує, що спецконфіскація може стосуватися не тільки підозрюваних, але й невинних осіб, зокрема добросовісних набувачів – тобто осіб, які не знали і не могли знати про протиправність походження майна. Саме ця обставина є величезним корупційним ризиком і дає широкі можливості для зловживань з боку правоохоронних органів і судів.

Спецконфіскація у зазначених осіб може бути проведена виключно, якщо:

  • підозрюваний переховується від органів «слідства» і суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, оголошений у розшук (державний, міждержавний, міжнародний) і знаходиться в такому розшуку понад 6 місяців;
  • підозрюваний, обвинувачений помер і кримінальне провадження закрито (п.5 ч.1 ст. 284 КПК України);
  • не отримано згоду держави, яка видала особу, щодо кримінального правопорушення і кримінальне провадження закрито (п.8 ч.1 ст. 284 КПК України).

Я не дарма виділила вище курсивом окремі поняття, адже вони відсутні в Кримінальному процесуальному кодексі України. Так з 20 листопада 2012 року кримінальні провадження не «порушуються», а реєструються в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань. Органів «слідства» давно не існує, є органи досудового розслідування. Крім того, «підозрюваний» і «обвинувачений» у кримінальному процесі – різні особи. Вже цього досить, щоб зробити висновок про якість законопроекту.

Що стосується суті, то якщо текст не буде виправлений до затвердження в цілому, то спецконфіскаціі зможуть уникнути деякі категорії осіб. В інтересах сторони захисту не буду давати весь список, наведу лише приклад: спецконфіскація не буде законно проведена, якщо особа оголошена в розшук на стадії судового розгляду. Оскільки вона в цей момент є не підозрюваним, а обвинуваченим (підсудним). Тобто ч.4 ст. 297-6 КПК в редакції законопроекту містить величезну «діру».