Страхові спори, на відміну від корпоративних, земельних, банківських та деяких інших, складають відносно незначну частку у справах, які розглядаються в судах України. Проте, практика їх розгляду та вирішення має свою специфіку, яка пояснюється сформованим в Україні негативним ставленням судів і суддів до страхових компаній: якщо, наприклад, у кредитних спорах банки, зазвичай, виглядають у процесі «потерпілими», то страхові компанії, як правило, сприймаються як «шахраї», які отримують страхові премії (платежі), коли укладають договори страхування, та відмовляють у виплаті страхового відшкодування, коли діло доходить до страхового випадку. Проте, це аж ніяк, звичайно, не применшує значення і важливості як самих відносин страхування, так і необхідності вивчення та аналізу практики вирішення судами страхових спорів.

Що стосується безпосередньо страхових спорів, то найбільше, звичайно, спорів про стягнення страхового відшкодування, чимало також спорів з приводу стягнення коштів в порядку регресу, менше – спорів щодо стягнення страхових премій, визнання договорів страхування недійсними.

З проведеного нами аналізу практики вирішення судами страхових спорів вбачається, що в останні два з половиною роки найбільш актуальними були спори, пов’язані зі знищенням або пошкодженням застрахованого майна у зоні проведення АТО, а також спори з приводу страхування фінансових ризиків (неповернення кредитів; невиконання грошових зобов’язань), також господарськими судами було розглянуто декілька спорів, пов’язаних зі страхування майбутнього врожаю.

У даній статті розглянемо декілька, на нашу думку, вартих уваги правових позицій, сформульованих Верховним Судом та Вищим господарським судом України за результатами перегляду справ у касаційному порядку та з підстав неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Спори, пов’язані зі знищенням або пошкодженням застрахованого майна в зоні АТО

У зв’язку з подіями на сході України кількість випадків знищення, пошкодження, викрадення майна, в томі числі застрахованого, збільшилась, зрозуміло, в рази. Ситуація на сході, безумовно породила ряд непростих питань, зокрема, чи є події на сході України, пов’язані з проведенням АТО, оголошеною чи неоголошеною війною, терористичними актами та іншими подібними обставинами, виключенням зі страхових випадків, чи є ці події обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами), які звільняють страхову компанією від обов’язку виплати страхового відшкодування. Відповідно, виникало чимало спорів з приводу того, чи є знищення (пошкодження) майна в результаті вибухів, попадання осколків, снарядів, чи втрата (вилучення) застрахованого майна під примусом чи погрозою зброєю або в результаті грабежів, вчинених озброєними людьми тощо страховим випадком і чи повинна страхова компанія у такому випадку відшкодовувати страхувальникам завдані їм збитки.

В одній із справ, що переглядалась Верховним Судом, страхова компанія застрахувала обладнання, що знаходилось в зоні проведення АТО. У період дії договору страхування застраховане обладнання було викрадено (під час дії заборони в’їзду до с. Піски у зв’язку з проведенням антитерористичної операції), у зв’язку з чим страхувальник повідомив страхову компанію про страховий випадок та звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів. Страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на умови договору, в якому було передбачено, що не є страховим випадком події, що мають ознаки страхових, але сталися внаслідок військових дій.

Суд першої інстанції задовільнив позов та стягнув зі страхової компанії страхове відшкодування. Проте, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові, мотивуючи це тим, що страхова компанія надала підтвердження проведення військових дій у місці знаходження застрахованого майна – сертифікат ТПП України про форс-мажорні обставини. Вищий господарський суд України скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції, зазначивши, що виходячи зі справедливості, добросовісності та розумності страхова компанія, укладаючи договір страхування після того, як було видано Указ про проведення антитерористичної операції (Указ Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»), мала усвідомлювати, що такі наслідки можуть настати.

Переглядаючи справу з підстав неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, Верховний Суд України вказав, що територія, на якій знаходилось застраховане майно, є частиною території України, тимчасово окупованої незаконними терористичними збройними формуваннями, де триває антитерористична операція. А тому, з огляду на проведення антитерористичної операції на сході України та положення договору, якими визначено, що не є страховим випадком події, що сталися внаслідок військових дій, заявлена страхувальником подія не є страховим випадком.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що сертифікат ТПП України про форс-мажорні обставини не підтверджував обставин, що мали значення для правильного вирішення справи, оскільки вказаний сертифікат є підтвердженням неможливості виконання своїх обов’язків за договором, в той час як у даній справі у страхової компанії не виникло обов’язку за договором (відсутні підстави для виплати страхового відшкодування) (постанова ВСУ від 03.02.2016 р. у справі № 3-1289гс15).

Аналогічного висновку Верховний Суд України дійшов у постанові від 27.01.2016 р. у справі № 3-1237гс15, в якій знищення застрахованої будівлі, що знаходилась на території проведення АТО, в результаті вибухів також не було визнано судом страховим випадком з огляду на виключення із страхових випадків, встановлені договором страхування (події, що сталися внаслідок військових дій).

Таким чином, Верховний Суд України звернув увагу на те, що слід розмежовувати передбачені договором випадки, коли завдані страхувальнику збитки не підлягають відшкодуванню (страхове в��дшкодування не виплачується), тобто, коли у страховика немає обов’язку здійснити виплату страхового відшкодування, від передбачених договором та/чи законодавством випадків (дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), коли особа звільняється [лише] від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання в силу дії обставин непереборної сили, проте не звільняється від виконання самого обов’язку здійснити виплату страхового відшкодування.

Спори, пов’язані зі страхуванням кредитних ризиків (виникненням заборгованості у позичальників внаслідок призупинення фінансових операцій на території проведення АТО)

Іншою проблемо, з якою зіштовхнулись банки, позичальники і страховики, була проблема, пов’язана з призупиненням Нацбанком фінансових операцій на території проведення АТО.

Постановою Національного банку України № 466 від 06.08.2014 р. «Про призупинення здійснення фінансових операцій» Нацбанком було тимчасово зупинено проведення фінансових операцій на території проведення АТО, в результаті чого позичальники були позбавлені можливості отримувати заробітну плату та відповідно сплачувати кошти за кредитними договорами.

В одному зі спорів, що переглядався Вищим господарським судом України, між філією банку та страховою компанією був укладений договір страхування кредитів, відповідно до якого страховим випадком визнавались факти завдання збитків страхувальнику внаслідок невиконання або часткового невиконання позичальниками своїх зобов'язань по поверненню суми кредиту. У зв’язку із виникненням заборгованості за застрахованими кредитними договорами, банк повідомив страхову компанію про настання страхового випадку. Страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на виключення з договору страхування, а саме, що «не підлягають відшкодуванню збитки, що стались внаслідок прийняття органами державної влади та управління та/або органами самоврядування обмежуючих або забороняючи актів».

Суди усіх трьох інстанцій визнали позицію страхової компанії обґрунтованою та відмовили банку у задоволенні позовних вимог. Вищий господарський суд України, погоджуючись з позицією судів попередніх інстанцій, зазначив, що позичальники втратили можливість отримувати заробітну плату та можливість погашати кредит через неможливість здійснення фінансових операцій саме у зв'язку з прийняттям Національним банком України постанови № 466, тоді як наявність інших коштів на картках позичальників задля погашення кредитів банком не доведена.

Спори, пов’язані з укладенням та виконанням договорів страхування майбутнього врожаю

На відміну від страхування майна, яке є в дійсності на момент укладення договору страхування, страхування майбутнього врожаю (майна, якого на момент укладення договору не існує), має свої особливості. У зв’язку з цим, вирішення спорів, пов’язаних зі страхуванням майбутнього врожаю, з точки зору доказування обставин справи в суді, є значно складнішим, оскільки вимагає з’ясування та доведення в суді причин недоотримання (втрати) застрахованого майбутнього врожаю. Водночас, причинами втрати (недоотримання) врожаю можуть бути як несприятливі погодні умови, так і порушення сільгоспвиробником технології вирощування сільськогосподарської культури.

Іншу складність вирішення цих спорів складає встановлення моменту настання страхового випадку. Це пов’язано, головним чином, з тим, що в агрострахуванні момент настання страхового випадку не співпадає з моментом його виявлення. Зазвичай, збитки, завдані сільгоспвиробнику у зв’язку з втратою або недоотриманням ним врожаю, можуть бути виявлені лише під час збору урожаю, тоді як страховий випадок настає в момент заподіяння збитків, а не в момент його виявлення.

В одному зі страхових спорів, пов’язаному зі страхуванням майбутнього врожаю, наріжним каменем стало з’ясування причин недоотримання сільгоспвиробником врожаю (надто низької врожайності застрахованого майбутнього урожаю) та заподіяння йому у зв’язку з цим збитків.

Між страховою компанією та сільськогосподарським виробником (страхувальником) був укладений договір страхування майбутнього врожаю, відповідно до умов якого страховим випадком вважалось недоотримання врожаю застрахованої культури у результаті, зокрема, посухи. Страхувальник провів контрольний обмолот врожаю та заявив про настання страхового випадку (недоотримання ним врожаю в результаті посухи). Страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на відсутність підстав для його здійснення (настання посухи до укладення договору).

Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою від 05.09.2016 р. у справі № 5024/1725/2012 Вищий господарський суд України залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою у задоволенні позову про стягнення страхового відшкодування було відмовлено, оскільки страхувальник допустив ряд порушень агротехнічних вимог, що погіршило врожайність, призвело до недоотримання врожаю у запланованому обсязі, та унеможливило визначення розміру збитків, завданих в результаті посухи, та в результаті порушення технології вирощування ярого ячменю, що, за умовами договору, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. Вищий господарський суд України у постанові зазначив, що, враховуючи неможливість встановити розмір втрат на застрахованих посівах від дії посухи, оскільки на дані посіви також діяли цілий ряд упущень елементів технології вирощування, обставини не дають можливості переконатися в тому, що недоотримання врожаю із застрахованих полів сталося саме внаслідок посухи, тобто є страховим випадком.

В іншій справі, пов’язаній зі страхуванням врожаю, спір виник між страховою компанією та сільськогосподарським підприємством щодо недійсності договору страхування майбутнього врожаю, зокрема, недійсності умов договору про визначення страхової суми та франшизи.

Відповідно до умов договору, страховим випадком визнавалось недоотримання страхувальником врожаю в результаті дії страхових ризиків. За умовами договору загальна страхова сума за договором складала 19 млн. грн., франшиза - 9 млн. грн., відповідно, страхова сума за кожним полем окремо була меншою від розміру франшизи. Страхувальник наполягав на тому, що умови договору про порядок визначення страхової суми та франшизи не спрямовані на настання реальних наслідків, оскільки за укладеним договором неможливо буде отримати страхове відшкодування, незалежно від розміру завданих збитків, так як франшиза у кожному випадку буде більшою, ніж страхова сума по кожному окремому полю. У зв’язку з цим, страхувальник наполягав на визнанні договору недійсним, оскільки вважав, що договір є фіктивним (не спрямований на реальне настання правових наслідків).

Суди усіх трьох інстанцій відмовили у задоволенні позову. У постанові від 21.06.2016 р. у справі № 910/23115/15 Вищий господарський суд України, погоджуючись з позицією судів попередніх інстанцій, зазначив, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами відсутності наміру сторін (як позивача так і відповідача) на момент вчинення договору страхування створити правові наслідки, що обумовлені ним, як і не надано до суду доказів, які б підтверджували що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, суперечить нормами Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, чи його моральним засадам.

З формальної точки зору, звичайно, можна погодитись з судом, що за встановлених судом обставин (сплати страхувальником страхового внеску, тощо) відсутні підстави вважати договір фіктивним, проте, чи можна вважати вказаний договір (умови договору) такими, що не суперечать актам цивільного законодавства, - питання.

Вирішення страхових спорів, як правило (у більшості випадках), зводиться до вирішення питання щодо наявності (відсутності) підстав для виплати страхового відшкодування, що, зазвичай, вимагає з’ясування судами одного, але надзвичайно важливого питання – чи був (має місце) страховий випадок? Звичайно, іноді, як у випадку із втраченим (недоотриманим) врожаєм, досить непросто, а то й, навіть, дуже складно встановити, чи є заявлений страхувальником випадок (подія) страховим випадком. Проте, разом і з цим, потрібно мати на увазі, що договором страхування можуть бути передбачені додаткові підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування та випадки, коли страхове відшкодування не виплачується, а події – не визнаються страховим випадком.

Опубліковано: Юрист і Закон, 04 листопада 2016 р., №41