Оприлюднення нещодавніх рішень Європейського суду справедливості – ECJ – за позовами про зняття санкцій з колишніх українських чиновників викликало передбачуване обурення в українських ЗМІ.

Проте, якщо розібратися холоднокровно, нічого особливо страшного не сталося.

Існує два основних рішення органів ЄС про накладення санкцій на колишніх українських чиновників.

  1. Council Decision 2014/119/CFSP від 0​​5 березня 2014 року, яке діяло до 06 березня 2015 року, та список санкцій до нього.
  2. Council Decision 2015/364/CFSP від ​​05 березня 2015 року, яке діє і буде діяти до 06 березня 2016 року. До цього рішення теж додається список санкцій, трохи змінений у порівнянні зі списком 2014 року. Наприклад, в ньому вже немає Портнова, Якименко або Калініна.

Як нещодавно опубліковані рішення ECJ за позовами батька та сина Азарових, Сергія Клюєва, Ставицького та Арбузова, так і вже призабуте аналогічне рішення за позовом Портнова від 26 жовтня 2015 року, стосуються виключно першого Council Decision, дія якого в будь-якому випадку завершилася.

Таким чином, хоча програш є неприємним, він не призведе до суттєвих наслідків. Діючі санкції, що були накладені на підставі другого рішення, і вони поки зберігають силу для тих, хто залишився у списках санкцій.

Закінчивши з технічними питаннями, перейдемо до філософських: чи винна Генеральна Прокуратура у програші поточних справ у ECJ?

Перший раз, 05 березня 2014 року, санкції накладалися на підставі простого повідомлення Генеральної Прокуратури про те, що деякі особи є «об’єктом розслідування» з приводу присвоєння державних коштів та їх незаконного виведення за кордон.

На той момент не пройшло ще й двох тижнів, як колишній Президент Янукович залишив Україну, і, навряд чи, варто було очікувати від Генеральної Прокуратури, що вона встигне провести повноцінне розслідування щодо фігурантів санкційних списків.

Тому українським правоохоронцям видали якийсь кредит довіри: ЄС погодилася ввести санкції просто на підставі листа Генеральної Прокуратури.

Як бачимо, згодом такі санкції були визнані необґрунтованими та скасовані. У тій ситуації Генеральна Прокуратура та її європейські колеги навряд чи могли запропонувати щось краще.

Питання можна поставити інакше: якби Генеральна Прокуратура вже провела повноцінне слідство і пред’явила обвинувачення фігурантам санкційних списків, чи допомогло б це у ECJ? Відповідь, швидше за все, теж буде негативною.

Аргументація рішень показує, що суд досліджував обґрунтованість рішення щодо санкцій тільки на момент його прийняття, а подальші дії України не розглядалися. Відповідно, при всьому бажанні, Генеральна Прокуратура, навряд чи, могла оживити «мертвонароджене» рішення щодо санкцій.

Чого слід очікувати? Перш за все, як би це не було неприємно, ECJ, ймовірно, скасує Council Decision від 5 березня 2014 року також і щодо інших колишніх чиновників, які спромоглися його оскаржити. Ймовірно, таке ж рішення буде прийнято і в справі T-346/14 за позовом Віктора Януковича.

Як уже згадувалося, практичний ефект від цих перемог буде невеликий. Набагато більший інтерес повинні представляти аналогічні скарги, подані проти другого рішення щодо санкційного списку від 05 березня 2015 року, що є чинним у теперішній час.

За рік після Революції Гідності Генеральна Прокуратура вже мала зібрати достатній матеріал для обґрунтування санкцій, тому рішення від 05 березня 2015 року, ймовірно, має встояти.