Стрімкий розвиток IT-сфери вимагає пильної уваги до належної охорони прав інтелектуальної власності на IT-продукти. Питання всебічної охорони комп’ютерних програм, програмного забезпечення та подібних продуктів залишається багато в чому відкритим.

Проблема перша: відсутність належної комплексної охорони програмного продукту

Готовий програмний продукт охороняється відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» як літературний твір. При цьому технологічний процес обробки даних, сам алгоритм, який часто є важливим продуктом інтелектуальної діяльності, жодним чином захистити неможливо. Такою є практика не тільки в Україні, а й майже в усьому світі.

Відповідно до статті 4 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право (1996) комп’ютерні програми охороняються як літературні твори в розумінні статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Така охорона застосовується до комп’ютерних програм незалежно від способу або форми їх вираження.

Необхідно враховувати промисловий підхід до розробки програмних продуктів, що вимагає більш чіткої та комплексної охорони таких продуктів.

Зрозуміло, що підхід до охорони програмних продуктів як до літературних творів сам по собі нелогічний і не відповідає самій суті таких продуктів. Адже охороняється тільки втілення програмного продукту в матеріальній формі, а сам зміст продукту не підлягає охороні.

Тобто сама ідея, процес або спосіб, покладені в основу продукту, не підлягають охороні. При цьому, звичайно, зовнішнє оформлення такого продукту можна змінити та отримати новий продукт, «не порушуючи» разом з тим права автора оригінального продукту.

У той же час тривалий строк охорони авторського права щодо продуктів інформаційних технологій не доречний, оскільки через рік-два такий продукт може бути не тільки неактуальним, але і застарілим.

З метою захисту все-таки ідеї, а не тільки форми вираження, IT-продукти можна також захистити як винаходи або корисні моделі. Однак це досить тривалий і витратний процес, який більшою мірою доцільний для великих IT-компаній, а не для фізичних і невеликих юридичних осіб. Тим більше, в разі патентування IT-продуктів часто дуже важливо виконати умову «промислової придатності», оскільки в такому випадку продукт повинен бути не просто теоретичною розробкою, а технічним вирішенням якої-небудь проблеми.

При цьому в деяких країнах, наприклад в Російській Федерації, виключена реєстрація програмних продуктів як винаходів.

Згідно з ч. 2 ст. 180 Угоди про Асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з іншого боку, охорона надається математичного вираженню комп’ютерної програми будь-якої форми. Ідеї та принципи, на яких ґрунтується будь-який елемент комп’ютерної програми, зокрема ті, на яких ґрунтується її інтерфейс, не охороняються авторським правом відповідно до зазначеної Угоди.

ВИСНОВОК:

Таким чином, аналізуючи існуючий правовий підхід, можна зробити висновок, що забезпечити належний комплексний захист авторства на алгоритми та їх реалізацію неможливо, що, в свою чергу, не сприяє розвитку ІТ-сфери.

Проблема друга: належне оформлення прав

Зрозуміло, що майнові права на IT-продукти дуже рідко належать самим авторам, оскільки пишуть комп’ютерні програми програмісти, а володіють майновими правами роботодавці або треті особи (замовники).

Використання майнових авторських прав на програмні продукти, а саме: публічне виконання, відтворення, переробка, поширення, здавання в найм і т.п., завжди вимагає укладення авторських договорів.

Навіть укладаючи такий договір, сторони часто забувають вказати вичерпний перелік переданих майнових прав, а це призводить до серйозних проблем при подальшому використанні програмних продуктів. Слід пам’ятати, що майнові права, не вказані в авторському договорі як відчужувані, вважаються непереданими.

Також дуже важливо документально оформляти передачу майнових прав на продукт у відносинах «працівник (автор) – роботодавець».

Згідно з ч. 2. ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

На сьогоднішній день роботодавці не приділяють належної уваги правильному оформленню майнових прав на програмні продукти, вважаючи, що все, що працівник створив, належить роботодавцю де-факто. Це створює безліч проблем в подальшому використанні продуктів і призводить до численних судових процесів.

Відповідно до ч. 1 п. 35 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17.10.2012 р. № 12, якщо твір і/або об’єкт суміжного права створений (здійснений, вироблений) за службовим завданням роботодавця та за його рахунок або в порядку виконання службових обов’язків, передбачених трудовим договором (контрактом), або за замовленням, то виключні майнові права на цей об’єкт інтелектуальної власності належать сторонам такого договору спільно, якщо інше не встановлено договором; при цьому особисті немайнові права не відчужуються і залишаються за авторами і виконавцями – фізичними особами.

Права на твори та/або об’єкти суміжних прав, створені поза рамками трудового договору або службового завдання, замовлення, не можуть вважатися переданими роботодавцеві на підставі закону. Наприклад, виконані працівником ілюстрації до твору, створеного в процесі виконання службового завдання, не розглядатимуться як службові твори, якщо вони не передбачені таким завданням або трудовим договором (контрактом) з роботодавцем.

Рамки службового завдання в разі виникнення спору визначаються з урахуванням як змісту трудового договору (контракту), так і інших документів, що визначають обсяг службових обов’язків працівника (посадових інструкцій, наказів, розпоряджень, службових записок і т.д.).

Таким чином, роботодавцям варто пам’ятати, що дуже важливо оформляти з працівниками необхідні документи для володіння всіма майновими правами на програмні продукти.

Варто зазначити, що Угода про Асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з іншого боку, вимагає від України змінити регулювання відносин щодо службових творів, а ��аме, закріплює положення, що якщо комп’ютерна програма створюється найманим працівником на виконання його трудових обов’язків або згідно з вказівками роботодавця, то роботодавцю належать всі виключні майнові права на створену таким чином комп’ютерну програму, якщо інше не передбачено контрактом.

Проблема третя: захист прав

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» піратством у сфері авторського права є опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (зокрема, комп’ютерних програм і баз даних).

Не секрет, що сьогодні в Україні існує величезна проблема захисту авторських прав на програмні продукти. Зауважимо, що в 2016 році Україна посіла перше місце в рейтингу держав, які найчастіше порушують права інтелектуальної власності. Також за даними корпорації Microsoft за 2015 рік майже 85% продукції, що випускається нею і використовуваної в українських державних установах, − неліцензійні.

Звичайно, кожний автор або правовласник хоче максимально захистити своє авторське право від порушень. Однак зробити це в українських реаліях не так вже й просто, оскільки механізми захисту і боротьби з піратством в Україні дуже недосконалі.

Крім продажу і тиражування контрафактних примірників програмних продуктів, на сьогоднішній день наймасовішим є поширення програмних продуктів через мережу Інтернет, що створює серйозні труднощі для припинення порушень авторського права. Адже визначити порушника прав в Інтернеті, якими найчастіше є фізичні особи, зараз практично неможливо.

Відповідно до ч. 11 п. 46 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» варто мати на увазі також, що публічний доступ до конфіденційних даних про фізичну особу, які містяться в записах ідентифікатора власників домену, є закритим. Тому в разі потреби доступу до таких даних позивач має право звернутися до господарського суду з клопотанням про їх витребування.

Отже, єдина можливість встановити особу порушника і/або власника веб-сайту, на якому розміщений контрафактний продукт, − це звернутися до суду (попередньо сплативши судовий збір), що, звичайно, не кожний правовласник хоче і здатний зробити.

ВИСНОВОК:

Незважаючи на те, що останнім часом дуже активно обговорюються проблеми захисту програмних продуктів в Україні, будь-яких позитивних зрушень в цьому напрямі, на жаль, не спостерігається. Всі досить прогресивні законопроекти з цього питання так і залишаються на полицях комітетів Верховної Ради України.